Веселий паровоз Чу-Чухин та його друзі. Дитячі оповідання (українською)

Якщо ранiше я чув, що в морi е десь мiсце, куди магнiтне чаклунство стягуе всi втраченi або потонули кораблi i мiсце це називаеться кладовищем загиблих кораблiв, то щось подiбне я побачив i тут. Тiльки тут було велике безкрайне болото, поросле мiсцями невеликим чагарником, покрите тванню, болотноi травою i ще чимось, що росте на болотах, а посеред всього цього лежали старi, проржавiлi паровози. Бiльшiсть з них глибоко пiшло пiд воду i на поверхню виступали лише iхнi дахи, десь стирчали паровознi труби, прямо передi мною, метрiв за сто, з води виступали тiльки колеса – напевно паровоз перекинувся i лежав догори колесами.

Були тут паровози усiх можливих моделей, iх було дуже багато. Вони навалювалися один на одного, упиралися бортами, носами, пiднирювали один пiд одного. Вдалинi я навiть помiтив бронепоiзд. Його iржавi знаряддя дивилися в мою сторону i це було моторошно.

– Не можна туди, милок! – посмiхнулася стара i запропонувала вибратися до неi на пагорб. – Там загибель. Вiрна загибель для будь-якого паровоза, що туди потрапить.

Ось зовсiм недавно, на моiй пам'ятi, один ось такий же, ступив в болото, та так вибратися i не змiг. Потягло його болото, цiлком проковтнуло.

– Та як же це? – здивувався я. – Як таке виходить?

– Не вiдаю я. – вiдповiла стара.

– Таемниця страшна! – промурчав чорний кiт.

– Та ти, я подивлюся, вже й сам потрiпався, – похитала головою баба, час вiд часу шепелявлячи. – У мiсця згубнi забрiв, та хоч нас знайшов. – Говорила бабуля. – Ти нас не бiйся.

Ми мiсцевi, давно тут живемо, всi ходи-виходи знаемо. Допоможемо заблукав.

– Допоможемо. – промурчав свiтлий кiт i потерся об мое колесо. – А колiщатко то зламано!

– Ой! – стрепенулася стара. – Як зламано? – пiдбiгла до мене. – І справдi недобре з колiщатком. Лiкувати потрiбно.

– Лiкувати потрiбно, лiкувати потрiбно. – погодилися з нею коти.

– Допоможемо паровозику? – спитала стара у котiв.

– Допоможемо, допоможемо. – загурчала тi i взялися якось загадково пiдморгувати iй.

– А ви i в механiцi розумiетеся? – стало цiкаво i менi.

– А то як же! – здивувалася стара. – Розумiемося. І дуже багато ще в чому розумiемося.

– Так ви механiки! – вирвалося в мене. Хоча згорблена стара i два коти не надто походили на механiкiв.

– Майже що. – прогурчав чорний кiт. – Ми бiльше нiж механiки. Ми володiемо механiчноi магiею. Ремонтуемо силою заклинань, вiдварiв, настоянок, масляних сумiшей та iнших технiчних речовин, невiдомих вiдсталiй науцi.