Вахмістр Штудер

Штудер боiться свого осоромлення за те, що вiн не зняв своечасно вiдбитки з пальцiв фрау Гофман на револьверi, знаайденому на ii кухнi. Цей промах переробляеться увi снi у формi подвiйного приниження. По-перше, Ешбахер е свiдком публiчного осоромлення Штудера. По-друге вiн, Ешбахер, сам смiеться з вахмiстра. Затим Штудеру сниться, що вiн перебувае в камерi з двома лiжками, на одному лежав Шлюпф, з рота якого звисав синiй язик. Вiн теж пiдносив угору великого пальця правоi руки, клiпав очима i вже хотiв штрикнути вахмiстра в око тим великим пальцем.

У зацiпенiннi Штудер не мiг боронитися i закричав…

Вахмiстр пiдсвiдомо вловлюе у своему снi, хто справжнiй вбивця. На принципах психоаналiзу вибудований i сам злочин Ешбахера. Злочинець так пiдлаштував убивство, що сам накликав на себе пiдозру. Тобто Ешбахер мимоволi бажав викриття свого вчинку.

«Дивна рiч трапляеться з нами, людьми, – каже Штудер Ешберхеру. – Ми iнколи робимо саме те, чого хотiли б уникнути, вiд чого застерiгае нас розум.

Один мiй знайомий, вiн уже помер, завжди говорив про пiдсвiдомiсть. Нiби вона мае власну волю. І про вас, Ешбахер, я мимохiдь увесь час думаю щось таке. Бо ж ви зробили все, аби звернути пiдозру саме на себе. І це не можна пояснити вашою любов’ю до гри, тут, мабуть, таiться щось iнше. Власне, в глибинi душi ви весь час хотiли, щоб це вбивство було розкрите».

Вахмiстр Штудер кепкуе з традицiйного кримiнального роману, заявляючи, що до вбивства належить хтось винний так само, як масло до хлiба… Безумовно, Фрiдрiх Глаузер не сприймае такого спрощеного бачення вбивства.

Про це вiн чiтко говорить у вiдкритому листi про десять заповiдей кримiнального роману.

Безумовно, фiнал роману вiдрiзняеться вiд завершення традицiйних кримiнальних романiв. Тут не мае офiцiйного покарання злочинця, юридичного засудження. Лише в кiнцi роману Штудеру вдаеться iдентифiкувати вбивцю комiвояжера. Ним е староста Ешбахер, який мовби «довершуе» сплановане самогубство Вiчi. Штудер, однак, не оголошуе публiчно iм’я вбивцi, розумiючи, що жоден прокурор не стане порушувати справу проти можновладця, хiба що за наявностi незаперечних доказiв.

Доведення вини Ешенбаха потребуе iншого способу. У бесiдi наодинцi зi старостою вiн вiдтворюе перед останнiм хiд i всi деталi злочину. Вражений такою проникливiстю i принциповiстю сищика, Ешбахер усвiдомлюе свою безвихiдь i сам вирiшуе проблему, спрямувавши свое авто, iдучи до в’язницi, у провалля.