Вахмістр Штудер

Ми зажадаемо психiатричноi експертизи… Правда ж?

– Пане докторе, я не хочу до божевiльнi, – гучно, виразно сказав Шлюмф i закашлявся.

– Он як? А чому? Ну що ж, тодi можна… У вас же тут напевне е камера для двох, Лiхтi, й можна перевести його туди, щоб вiн не був такий самотнiй… Можна? Чудово…

Потiм лiкар спитав тихо, театральним шепотом, у якому чiтко чулося кожне слово:

– А чого вiн такого наброiв?

– Герценштайнське вбивство, – таким самим виразним шепотом вiдповiв наглядач.

– Ах так… – кивнув лiкар засмучено – чи принаймнi так здавалося.

Шлюмф повернув голову й глянув на вахмiстра. Штудер усмiхнувся, Шлюмф теж усмiхнувся. Вони розумiли один одного.

– А що це за добродiй? – спитав лiкар. Тi усмiшки спантеличили його. Штудер ступив уперед так рiшуче, що лiкар аж вiдступив на крок. Вахмiстр застиг перед ним струнко. Його блiде обличчя з дивно тонким носом якось не пасувало до вже трохи розповнiлоi статури.

– Вахмiстр Штудер iз кантональноi полiцii! Це звучало зачiпливо, норовливо.

– Ах так! Дуже радий, дуже радий! То це вам доручили розслiдувати справу? – бiлявий лiкар намагався вернути собi впевненiсть.

– Я його заарештував, – вiдказав Штудер коротко. – Мiж iншим, залюбки побуду з ним ще якусь часинку, поки вiн заспокоiться. Маю час. Найближчий поiзд до Берна вiдходить аж о пiв на п’яту…

– Чудово! – сказав лiкар. – Славно! Зробiть таку ласку, вахмiстре. А ввечерi неодмiнно переведiть його до камери з сусiдом. Зрозумiли, Лiхтi.

– Зрозумiв, пане докторе.

– Ну, тодi на все добре вам обом, – сказав лiкар i вдяг капелюха.

Лiхтi спитав, чи замикати камеру. Штудер заперечливо мотнув головою. Проти тюремного психозу вiдчиненi дверi – мабуть, найкращий засiб.

Кроки в коридорi затихли.

Штудер неквапно запалив соломинку, яку витяг зi своеi сигари, потримав вогник пiд ii кiнчиком, поки з другого кiнця сигари пiшов дим, i тицьнув собi в рот. Потiм видобув з кишенi жовту пачечку, сказав.

– На, закури!

Шлюмф зразу глибоко затягся димом. Очi його блищали.

Штудер сiв на лiжко.

– Ви добра людина, пане вахмiстре, – сказав Шлюмф.

Штудеровi довелося зробити над собою зусилля, щоб подолати дивне вiдчуття в горлi. Аби вiдiгнати його, вiн широко позiхнув.

– Хай так, Шлюмф, – сказав вiн. – Та що далi? Чому ти хотiв поставити крапку?

– Ну, це не так просто сказати, – вiдповiв Шлюмф. Мовляв, йому все остобiсiло. Та й знае вiн усю цю механiку. Як один раз потрапиш за грати, то бiльше не вирвешся з цього колеса.