Вахмістр Штудер

Рецидивiст!.. А тепер вистачить на вирок довiчного ув’язнення… І та дiвчина, яку пан вахмiстр згадав, теж навряд чи захоче дожидати. Та й дурна була б, якби дожидала. Хто вона, та дiвчина?… Звати Зонья, вона дочка вбитого Вiчi… Чи вiрить Зонья, що це вiн убивця… Вiн цього не знае. Вiн просто втiк – тодi, коли почув, що звинувачують його… А як же це сталося, що саме на нього подумали?… Ет, це через ту сотню, що вiн розмiняв у «Левi». – У «Левi»? А не в «Ведмедi»?… Та, може, й у «Ведмедi». Ну звiсно, у «Ведмедi»! «Лев» – це шикарна ресторацiя, вони там грали з однiеi нагоди…

– З якоi нагоди? І хто грав?

– На весiллi.

Бухегер грав на кларнетi, Шраер – на фортепiано, а Бертель – на контрабасi. Ну, а я – на цитрi…

– Шраер?… Бухегер?… – Та я ж… я ж iх знаю! – Штудер наморщив лоба.

– Ще б пак! – сказав Шлюмф i ледь усмiхнувся кутиками вуст. – Бухегер часто про вас розповiдав, i Шраер теж. Його ви заштопали три роки тому.

Штудер засмiявся.

А, так! Давнi знайомi!.. То вони, значить, зiбралися в сiльський оркестрик?

– Сiльський оркестрик? – образився Шлюмф.

 – Нi! Справжнiй джаз. Еленбергер, наш хазяiн, навiть англiйську назву нам придумав: «Te Convict Band»! Тобто «Арештантський оркестр»……

Цей хлопчина, здавалось, радий був розмовi про якiсь неiстотнi речi. Та коли Штудер закидав щодо вбивства, вiн намагавсь ухилитися.

Штудер не наполягав. Хай Шлюмф блудить манiвцями, коли його це тiшить. Не тиснути! Все з’ясуеться само собою, треба тiльки мати терпiння.

– То ви грали i в навколишнiх селах?

– Аякже!

– І заробляли чимало?

– Та незгiрше… – Шлюмф завагався й змовк.

– Ну що ж, Шлюмф, я тобi повiрю, що ти не вбив Вiчi заради його гаманця. Триста франкiв ти заощадив?

– Так, триста заощадив… – Шлюмф позирнув на вiкно й зiтхнув – може, тому, що небо було таке сине.

– Отже, ти хотiв одружитися з дочкою вбитого? А звуть ii Зонья? А батько й мати згоднi були?

– Батько – так: старий Вiчi казав, що йому байдуже. Вiн часто навiдувався до Еленбергера й там розмовляв зi мною, – вбитий, як ви кажете… Вiн казав, що я порядний хлопець, хай навiть i сидiв у тюрмi: адже йдеться не про суд, а коли я одружуся з Зоньею, то менi вже буде не до всяких там дурощiв.

Зонья дiвчина порядна… А крiм того, хазяiн обiцяв менi мiсце старшого садiвника, бо Котеро вже старий, а я справу знаю…

– Котеро? Це той, що знайшов трупа?

– Так. Вiн щоранку виходить прогулятись. Хазяiн йому дозволяе робити все, що хоче.