Вахмістр Штудер

На службi в полiцii вiн лише для годиться, насправдi ж вiн служить внутрiшньому закону – сумлiнню. Роль слiдчого дае йому можливiсть непомiтно вносити своi корективи у виконування буржуазного правосуддя, карати зло i сприяти торжеству добра.

Глаузер надiлив свого героя вiдмiнною професiйною пiдготовкою. У молодi роки Штудер брав участь у мiжнародних конгресах кримiналiстiв, у нього багато знайомих i друзiв серед вiдомих сищикiв. Проте становище вахмiстра у полiцiйнiй iерархii – всього лише нижнiй чин! – нiяк не в’яжеться з його знаннями i здiбностями.

Щоб усунути цю суперечнiсть, Глаузер вводить до життепису сищика епiзод з банкiвською аферою, коли Штудер, демонструючи принциповiсть, вiдмовився «зам’яти» справу, в якiй були замiшанi мiсцевi фiнансовi воротили, що коштувало йому пониження по службi. Блискучого комiсара столичноi полiцii розжалували у рядовi. Тепер вiн знову, дослужившись до вахмiстра, працюе в кантональнiй полiцii. Хоча вiн мае славу дивака i мрiйника i до нього ставляться з деякою недовiрою й зневагою, йому все ж доручають розслiдування найбiльш складних справ. Таке становище Штуде-ра чи не найкраще вiдповiдае тiй функцii, яку накладае на нього автор. Якби вiн був високопосадовим чиновником, то не мав би змоги контактувати зi свiтом знедолених. Якби письменник зробив його непримiтним полiцейським, то тодi неприродньо виглядала б його вражаюча проникливiсть.

Майже у всiх детективах Глаузера, за винятком «Чаювання трьох лiтнiх дам», вся дiя тримаеться на вахмiстрi Штудерi.

Вiн – центральна постать у художньому унiверсумi Глаузера. Письменник розкривае внутрiшнiй свiт детектива, висвiтлюе його потаемнi спонукання, нахили, неусвiдомленi i здавленi потяги. Штудер цiкавий як характер, поданий у протиборствi з владою обставин. Поки вiн ретельно вивчае деталi злочину, читач придивляеться до нього i непомiтно зачаровуеться його особою, захоплюеться його завзяттям i мужнiстю у боротьбi з силами, якi перешкоджають розкриттю злочину. Зовнi незворушний Штудер сповнений сумнiвiв, страхiв, невпевненостi в собi. Його становище нестабiльне, у нього мало друзiв i союзникiв, зате чимало ворогiв i недоброзичливцiв, вiн боiться припуститися помилки, вагаеться, виявляе обережнiсть, навiть дозволяе собi потiшитися думкою про компромiс, помрiяти про чин лейтенанта, про славу й достаток. Але це лише хвилинна слабкiсть, з якою Штудер швидко справляеться. В кiнцевому рахунку людина в ньому завжди перемагае чиновника.

Цiкава сама iсторiя твору.