Вахмістр Штудер

У недiлю розслiдування продовжуеться, ведеться допит осiб, причетних до справи. В понедiлок розслiдування завершуеться та офiцiйно оголошено, що мало мiсце самогубство, а у вiвторок дiя завершуеться самогубством старости Ешбахера. Поза цими часовими рамками вiдбуваеться тiльки один короткий дiалог, в якому окреслюеться подальша доля учасникiв справи.

Дiя роману побудована за класичною схемою детективного жанру i мае типову тричленну структуру. У першiй главi йдеться про кримiнальний злочин (вбивство комiвояжера Вiчi), про пiдозрюваного у цiй справi помiчника садiвника Ервiна Шлумпфа.

У наступних сiмох главах викладаються покази осiб, дотичних до справи. В останнiх главах iдентифiкуеться особа вбивцi.

Штудер долучився до розслiдування смертi комiвояжера з власноi iнiцiативи i вже тодi, коли попередне розслiдування вважаеться завершеним. Йому вдаеться з’ясувати, що Шлумпф, який взяв на себе вину за вбивство, був лише цапом-вiдбувайлом, безневинною жертвою родичiв комiвояжера. Дочка Венелiна Вiчi Зонья вимагала вiд закоханого в неi парубка благородноi самопожертви у дусi героiв тривiальних романiв, яких вона начиталася.

Уважно вивчивши життя родини Вiчi, Штудер доходить висновку, що комiвояжер Вiчi хотiв накласти на себе руки через борги, в якi вiн потрапив унаслiдок невдало проведених фiнансових махiнацiй. Пiсля невдалоi спроби самогубства його пристрелив сiльський староста Ешенбахер, який не витримав шантажу комiвояжера, бо той знав про його махiнацii з опiкунськими грiшми. Пiсля похорону Вiчi Штудер змушуе старосту зiзнатися у скоеннi злочину. Натхненником злочину виявляеться мiсцевий багач, власник плодово-ягiдноi шкiлки Елленбергер, а реальним вбивцею – староста селища Ешбахер.

Подii роману вiдбуваються у селищi Герценштайн. Лише початок твору й офiцiйне завершення справи вiдбуваються в туренському СІЗО. Мешканцi Герценштайну представляють село, вахмiстр Штудер, як правоохоронець з Берна, представляе мiсто. Важливий ще такий момент: Штудер проводить розслiдування злочину в непривiтному середовищi, де всi взаемопов’язанi мiж собою i всi про все знають, але не хочуть розкритися.

Старший комiсар карноi полiцii, з яким Штудер працював колись у Парижi, виходячи зi свого двадцятирiчного службового досвiду, спiвчутливо заявляе, що легше розслiдувати десять вбивств у мiстi, нiж одне – в селi. Бо в селi люди тримаються одне одного, як реп’яхи. І кожен мае що приховувати. Вiд них нiчого не дiзнаешся, нiчогiсiнько… А в мiстi… Справдi, тут це дiло».