Кохання останнього магната

Мiс Мелонi та мiстер Вайт чекають у приймальнi. Мiстер де Брока – по сусiдству, у кабiнетi мiстера Рiенмунда.

– Запросiть —,[72 - Пропуск у автора.] пiдвiвся Стар, – тiльки скажiть, що в нього – рiвно одна хвилина.

Коли красень-актор зайшов, Стар залишався стояти.

– І що ж там таке, що не може зачекати? – спитав вiн з усiею люб’язнiстю.

Актор обачливо чекав, поки мiс Дулан не зачинила за собою дверi.

– Монро, я – кiнчена людина, – почав вiн, – я мав тебе побачити.

– Кiнчена?! – вигукнув Стар.

 – Ти хоч бачив «Вераети»?[73 - «Вераети» (англ. Variety) – американський розважальний тижневик, основна тематика якого – подii свiту шоу-бiзнесу.] Твоя картина не сходить з чартiв «Роксi» i в одному Чикаго за тиждень принесла тридцять сiм штук.

– У тому-то й вся штука. Це – трагедiя. У мене е все, чого я хочу. І тепер це – нiчого не варте.

– Ну, тодi поясни.

– Мiж мною й Естер нiчого бiльше немае. І вже не може бути.

– Що? Сварка?

– Гiрше того… Не хочу про це говорити.

Але ж голова моя як у туманi. Ходжу сам не свiй. Граю роль, як увi снi.

– Щось не помiчав, – здивувався Стар. – Якраз учора бачив кадри з тобою – ти був красень.

– Невже? Це й доводить те, що нiхто нiчого не помiчае.

– Ти що, натякаеш на те, що ви з Естер розлучаетеся?

– Все йде до того. Неминуче.

– Та що ж трапилося? – спитав Стар вже нетерпляче. – Вона що, увiйшла не постукавши i застукала?

– Та нiкого у мене немае.

Вся справа в менi. Зi мною кiнчено.

Стара раптом осiнило.

– Звiдки ти взяв?

– Бо це вже пiвтора мiсяця.

– Облиш. Все в твоiй уявi, – сказав Стар. – Ти був у лiкаря?

Актор кивнув.

– Перепробував геть усе. Навiть у вiдчаi з’iздив… до Кларiс. Безнадiйно. Не сталося.

Стар вiдчув шкодливу спокусу послати його з усiм цим до Брейдi. Бо саме Брейдi вiдповiдав за зв’язки з громадськiстю. Чи це був випадок iнтимних зв’язкiв. Вiн на якусь мить вiдвернувся, щоб надати обличчю належний ситуацii вигляд.

– У Пета Брейдi я вже був, – сказав актор, наче вгадавши думки Стара. – Вiн дав менi купу нiчого не вартих порад, я iх усi перепробував, та все без пуття. Як сидимо з Естер за вечерею, одне навпроти одного, я почуваюся не в своiй тарiлцi, менi соромно пiдвести очi. Вона до цього ставиться з розумiнням. Але ж менi все одно соромно. Соромно цiлий-цiлiсiнький день.