Товариство осиротілих атеїстів

Дуже часто спочатку йтиметься про те, що вже ймовiрно було, а потiм про те, що було ще ранiше того, що було. Або чого нiколи не було, але станеться. Ми стрибатимемо по клавiшах пiанiно так швидко, так вiртуозно… Тож пильнуйте.

«От каждого по его способностям, каждому – по его труду»[1 - Один з основоположних принципiв соцiалiзму, задекларований у Конституцii СРСР 1936 р.],

або

«Кожному – свое»[2 - Надпис, вмiщений нiмецькими нацистами над входом до концтабору Бухенвальд.]

Імовiрно, всi героi, i навiть товариш Сталiн – вигаданi

1950 рiк

Роздiл перший

Помах крил метелика

Насправдi колишньому Тониному комроти не так було потрiбно бачити свого сина, як знати, що вiн десь iснуе.

Цiкаво, що саме у тисяча дев’ятсот п’ятдесятому у письменника Рея Бредберi виникне iдея викласти в оповiданнi «Гуркiт грому» Ефект метелика. І отой непереборний i такий легенький помах крил метелика невдовзi cкеруе глибше пiзнання вiдставним майором свого единого спадкоемця. Ну а поки вiн знае лише його iм’я – Антон.

Коли Тоня почала зустрiчатися з Дмитром Степановичем, своiм колишнiм комроти, той нарештi зумiв дати волю почуттям, що застрягли в його серцi при поглядi на вагiтну снайперку (свою коханку, можна було б сказати – пепеже[3 - Похiдно-польова жона.], якби не той факт, що зблизились вони вже пiсля фронту) ще з пiзньоi осенi сорок шостого.

Зi своею акторкою Дмитро розлучився, але так i не сказав Тонi чому. І причина була зовсiм не в тiм, що вона сфальшувала особистi данi, зменшивши собi вiку в новому паспортi.

Причина була саме в тому, що вона не могла мати дiтей, а Тоня не просто могла, а вже й мала спiльного з ним нащадка.

Спочатку Дмитро сумнiвався саме щодо себе, а вiдтак не поспiшав з’ясовувати правду у лiкарiв – вже краще жити у вiдомчому будинку на Липках, анiж деiнде. Та й, погодьтеся, якщо вже вiн бездiтний, то чого йти вiд дружини – вiдомоi акторки, котра мае рiзнi преференцii? Тож коли вiн побачив вагiтну Тоню на порозi «акторськоi» квартири – едине, що зупинило його вiд того, аби ii розцiлувати i залишити при собi, – це те, що житло нiяким чином його не стосувалося.

А квартирне питання стояло у повоенному Киевi напрочуд гостро. І вiн усвiдомлював, що забирати вагiтну любку немае куди.

А вiдтак як екс-майору враз закортiло розлучитися, коли вiн зрозумiв, що зовсiм не бездiтний, то мусив знайти вагомий привiд, аби на партзборах на новiй роботi його не засудили за руйнування радянськоi сiм’i.