Життя в рожевому

Я разом iз «хокеiстами» спостерiгала, як Вiра Ігнатiвна, та сама директорка школи i за сумiсництвом – найкраща подруга Галини Григорiвни, вiд якоi менi дiсталися кусники оксамиту, звiсила з четвертого поверху своi чималi перса в не по-зимовому тонкiй ситцевiй блузцi й прокричала: «Галино Григорiвно, вiтаю! Тепер iз роботи повернеться Василь Павлович, i ви йдiть до нас! З цукерками!»

«Ага! – вiдповiла директорка дитячого садка й почала квапити свого чоловiка. «Хутчiше, Миколо, та збирай ти вже цi клятi простирадла!» «Добре, а як? – огризнувся Микола Ахтимонович, явно вiдчуваючи свою важливiсть пiсля розширення житлоплощi й волiючи це продемонструвати дружинi.

 – Вони ж не складаються, а ламаються». «Та ну його! – не слухала запальна жiнка. – Якось уже збирай це все до купи! В кiмнатi розкладемо!»

«Ет, Гальо! Нiчого ти не розумiеш! У якiй кiмнатi? Сусiди то виiхали, а речi своi в найкращому разi за тиждень заберуть!»

Хлопцi стояли непорушно. Нiхто не смiв перечити голосистiй директорцi дитячого садка номер двiстi шiстдесят сiм, що розташовувався прямiсiнько всерединi нашого подвiр’я по вулицi Іваново-Вознесенська п’ять[17 - Вулиця виникла у серединi XX ст.

пiд назвою Нова, у 1955 (https://uk.wikipedia.org/wiki/1955) р. набула назву Іваново-Вознесенська. Сучасна назва – Кракiвська, на честь польського мiста Кракiв, побратима Киева з 1961 р.]. А коли, нарештi, хокейне поле було звiльнено вiд вiгвамiв бiлизни, якось неохоче приступили до гри. Старший, Максим, у лижнiй шапцi свого брата-спортсмена навiть крiзь зуби процiдив: «А нам ще навеснi квартиру вiддали. Жирiемо, пацани. Двiр стае заможним». І, скориставшись секундним зволiканням, доки iншi думали, що йому на це вiдказати, закинув шайбу в пустi ворота.

Я взагалi вийшла з гри. Подивилася на зорi, що, нiби в рамцi даху нашого будинку, сяяли над нами. Снiг блискотiв. Каркаючи, пролетiли кiлька ворон. Чомусь згадалася «Снiгова королева» Андерсена i його вчений ворон. Доки хлопцi знiчев’я все ж таки почали гру, я вперiщилась у вiкна пiд’iзду, у якому проживала родина Бугаенкiв, себто Вiра Ігнатiвна з чоловiком i малим сином – Борею.

Галина Григорiвна i Микола Ахтимонович швидко пiдiймалися сходами на третiй поверх. На четвертому рух зупинився, i iх поглинуло свiтло квартири друзiв. Я зiтхнула. В нас iз тiткою Дунею i батьком була своя, хоча й маленька, квартирка в цьому самому будинку на околицi Киева iз самого початку забудови Соцмiста.