Життя в рожевому

І це все на тлi рок-н-ролу на Заходi, музичнi платiвки з яким дiстаються «з-пiд поли» i продовженням у нас традицii Кукринiксiв – смiшними карикатурами на полiтичнi теми в перiодицi, що нищiвно викривають швидше моральну вiдсталiсть радянського суспiльства, нiж Заходу.

Також ми й далi «запозичували» технологii у висмiюваного Заходу i навiть для своiх найкарколомнiших технiчних досягнень використовували технiку, що в повоенний перiод називали «трофейною».

Так, якимось очкастим i завумним науковим спiвробiтником iз руками, що тряслися вiд неймовiрного хвилювання, було отримано сигнал iз космосу з першими знiмками зворотного боку Мiсяця в Симеiзькiй обсерваторii восени п’ятдесят дев’ятого.

Того року Радянський Союз запустив автоматичну мiжпланетну станцiю (АМС) «Луна-3», а приблизно через три доби, 7 жовтня, мiж 6:30 i 7:10 за московським часом, станцiя виконала фотографування невидимоi частини Мiсяця i передала знiмки телевiзiйним каналом на Землю. Для фотографування застосували «трофейну» американську кiноплiвку завширшки в 35 мм, яку отримали з американських розвiдувальних аеростатiв iз фотоапаратурою у 1950-х роках, що було виявлено радянськими вiйськами. Ось так.

Запозичення. Привласнення. Паразитування i розмноження. Проте не всього, звiсно. Інакше нiяка iдеологiя б не допомогла. Особливо в умовах вiдлиги. Хрущовська вiдлига.

Секс i рок-н-рол. І навiть нова мода. Навiть у нас нова мода. Адже, нарештi, з’явився акрил. І ця новацiя текстильноi промисловостi, що дала поштовх розробцi Киiвським будинком моделей наднових концептуальних модних тенденцiй, створила небачений до цього попит на штучнi матерiали.

Пересiчна радянська людина сама не зчулася, як трохи наблизилася до постiндустрiального суспiльства. Все вiдбувалося органiчно. Немов перший секс третьокурсницi з таким ще юним i наiвним – ii колишнiм викладачем.

* * *

Це сталося майже за сiм рокiв по тому, в кiнцi грудня шiстдесят сьомого. Тодi був такий лютий мороз, що доки я зi свого педiнституту бiгла по скрипучому снiгу додому, аби не запiзнитися на святкування власного Дня народження (баба Дуня гостей запросила на сьому годину, нiвелюючи те, що остання пара у мене закiнчувалась о пiв на сьому), то було тяжко вдихати повiтря.

Здавалося, нiби замiсть кисню в моi легенi потрапляють скалки льоду i впиваються в альвеоли, розриваючи iх своiми гострими лезами кристалiв.

Вiддихалась я тiльки в пiд’iздi. Там завжди стояв запах плiсняви, який нагадував менi про метро.