Звитяга, слава і любов

День видався важким – робила вiдвари, готувала присипки, вiджимала сiк, ходила до лазарету лiкувати поранених козакiв та полонених. Козаки, хто вже оклигався вiд ран, невпинно шуткували з нею, хвалили, а деякi, мовчки, захоплено поглядали в ii бiк.

Марiчка розчiсувала волосся i, згадуючи жарти козакiв, посмiхалась. Впоравшись з розчiсуванням, вона вiдкрила вiконце, вдихнула ароматне вечiрне повiтря, повне запахiв квiтiв, скошеноi трави, i почула спiв солов'я. Таке затяжне «фюиюи-юиюи», а потiм «пуль-пуль-пуль-пуль».

Марiчка дивилась на зiрки, слухала солов'iну пiсню i згадувала зустрiч у колодязя з дiдом Якимом та козаками. Вона бачила, як Данило Горицвiт дивиться на неi, як нiяковiе, вiдводить погляд. Вiн, звичайно, смiливий козак, але серце ii поки мовчить.

Закривши вiкно, Марiчка лягла в лiжко i нiби провалилась. Глибокий сон поглинув ii свiдомiсть.

Снилося iй поле, луговi квiти, метелики, що перелiтають з квiтки на квiтку, аромат лiта, який зачаровував та п'янив. У неi вiночок на головi, вишита маками сорочка, а поруч з нею мужнiй красень в бiлiй сорочцi з тонкого льону.

Вони тримаються за руки, бiжать по полю, смiються, кружаться, знову смiються. Сонце нiжно гладить ii по волоссю, а потiм красень проводить долонею по ii щоцi. Вона вiдчувае його нiжний, трепетний дотик i радiсть наповнюе ii душу. Несподiвано коло голови пролiтае чорний ворон i торкаеться крилом ii волосся. Вiд несподiванки вона присiла, закрилася рукою.

Марiчка металася на бiлих простирадлах, але сон не вiдпускав ii зi своеi влади.

Ворон, пролетiв над головою, зробив круг i знову наближався до неi.

Нарештi, вона прокинулася i присiла на лiжку. Сон пам'ятала в деталях. Їй здавалося, що вона до сих пiр вiдчувала дотик крила ворона.

Марiчка встала, пiшла в сiни, зачерпнула кiвшиком прохолодноi води з вiдра i залпом випила. Встала мама, запитала:

– Що ти, дочка?

– Сон приснився, – шепнула Марiчка.

– Куди нiч, туди i сон, – сказала Гликерiя, перехрестившись, – лягай, донечко, спи.

Марiчка пiшла в кiмнату, лягла.

Іще довго вона не могла заснути, згадуючи красеня в ллянiй сорочцi, тiльки нiяк не могла розгледiти його обличчя, заслiплена променями яркого сонця. Так вона лежала, доки сон не зморив ii.

4. Зустрiч за хутором

Вранцi Марiчка проснулася вiд шуму. Вона встала, одяглася, заплела косу i запитала:

– Куди це батько i Павло збираються?

– Пiд Корсунь, йдемо по п'ятах за польським вiйськом, – сказав брат, збираючи амунiцiю.