Час прокидатися.UA

Тiеi ж митi незрозумiла хвиля емоцiй накрила мене, i я раптом побачив – нiби десь згори i здалеку – власне розпластане на березi тiло, i моiх товаришiв, що бiгають, мов переляканi дiти, туди-сюди по березi, i вiдчув як менi спирае дихання, а голка рiзкого болю впиваеться всередину сполоханого серця…

Це все промайнуло за якусь долю секунди, i з переляку та вiд несподiванки я, мабуть, зблiд, проте батьки списали це на мiй нездоровий стан. Чесно кажучи, я зробив так само – мабуть, мiй хворий мозок ще не геть оговтався вiд потрясiння – в усiх сенсах цього слова.

А вже наступного дня, пiд час того, як молоденька медсестра робила менi iн’екцiю, i у моiй головi з’явилися раптом картини бурноi ночi в романтичному свiтлi ароматних свiчок у вбранiй рожевим кiмнатi, я не дуже злякався i списав це на буйство гормонiв (ну з ким, зрештою, не бувае? Мабуть, починаю видужувати…)

Недобре я почав пiдозрювати лише коли лiтнiй лiкар, присiвши на край лiжка бiля мене, оглядав та обмацував мою голову, i я побачив – нiби на екранi, що з'явився прямiсiнько посеред голови, якщо так можна сказати – операцiйну i нерухому на хiрургiчному столi людину з вiдкритою грудною клiткою.

Це була операцiя, у якiй я нiби сам безпосередньо брав участь; проте замiсть панiчного страху, який би мав вiдчути я сам – абсолютно далека вiд медицини людина, у подiбнiй ситуацii (чесно кажучи, не переношу вигляду глибоких або вiдкритих ран), але натомiсть я вiдчував сплав рiшучостi, хвилювання, i легкого сумнiву у вiрностi мною з прийнятого рiшення. Коли невiдомо звiдки взята хвиля картин та вiдчуттiв, мов якась паралельна вiртуальна реальнiсть, так само швидко зникла, як i з’явилася, я вiдчув, як через пласт вiдносного спокою, у якому перебувала досi моя свiдомiсть, почали пробиватися тоненькi ниточки пiдступного страху.

– Пробачте, лiкарю, – несподiвано для себе самого випалив я, – ви сьогоднi когось оперували?

Лiкар поглянув на мене дещо здивовано, проте за мить його погляд знову став незворушним i нiби направленим углиб.

– Так. Та не турбуйтеся, молодий чоловiче, вам операцiя не загрожуе – ваша черепна коробка витримала удар iз честю, i небезпечних ушкоджень ви не зазнали. Думаю, побудете у нас ще добу чи двi пiд наглядом на всяк випадок, i ми випишемо вас додому.

– Це добре, – пробурмотiв я, проте моi сумнiви щодо власного здоров’я замiсть розвiятися, ще погустiшали.