Час прокидатися.UA

Прохолода лiтньоi ночi потроху повертала мене до тями, а гаряча кава приемним теплом пролилася у порожнiй шлунок. Тiльки тепер я згадав, що майже нiчого не iв сьогоднi цiлий день.

Холодильник нiчим допомогти не мiг – звiдколи батьки проводять лiто на дачi, у невеличкому сiльському будиночку, що лишився у спадок вiд бабусi, я на господарствi сам. А особливою господарнiстю я не вiдрiзняюся – тож харчуюся переважно тим, що принесу з супермаркету.

Вiд думки про супермаркет неприемний холодок знову пробiг по спинi i панiка темним звiром огризнулася зсередини.

Та вибору у мене не було – доведеться терпiти або страх, або голод. І того, i другого хотiлося якнайменше.

Я поглянув на годинник – за двi хвилини третя ночi. До ранку ще доведеться почекати… Але тут рятiвна думка спалахнула яскравою лампочкою – еврика! Зовсiм недалеко звiдси – великий супермаркет, котрий, здаеться, працюе цiлодобово. Це якраз те, що менi зараз необхiдно – навряд чи вiн буде заповненим людьми о такiй годинi; а от купити собi поiсти я зможу.

Голодний шлунок додав снаги, i ще за кiлька хвилин я вже поспiшав по напiвтемнiй вулицi в бiк знайомого супермаркету. Усе виявилось так, як я i очiкував: кiлька напiвсонних вiдвiдувачiв та втомлених продавчинь на касах. Тож такий-сякий продуктовий набiр я собi без особливих труднощiв зiбрав. Проте i тут без дивного не обiйшлося: маючи бажання закинути кiлька пачок пельменiв до морозильника, як я робив це завжди, я без вагань вибрав уже знайому марку i навiть узяв до рук яскравий пакунок, коли… Нiби колючi щупальця холоду пробралися раптом з-пiд обгортки i доторкнулися моiх пальцiв.

Мертве. Непотрiб. Напiвсинтетична iжа, – з’явилася хтозна-звiдки iнформацiя, i до того ж у такiй упевнено-стверджувальнiй формi, що засумнiватися у ii правдивостi менi чомусь i на гадку не спало. «Це iсти не можна».

Цiкаво! Я навiть засмiявся, i тут же озирнувся, чи не звернув ще хтось увагу на дивного молодика, що усмiхаеться пельменям у вiддiлi морожених продуктiв.

Проте iншим людям явно де було до мене дiла, i я вирiшив перевiрити своi здогади – вiдклав пачку, яку мав намiр узяти, i потягнувся за iншою.

Те само: «напiвсинтетична iжа. Це iсти не можна».

Махнувши рукою не можливiсть привернути чиюсь нездорову увагу, я став брати у руки без розбору усi пiдряд обгортки iз замороженими продуктами.