Танець янгола над безоднею

Мабуть, не буде для тебе дивиною, що це не справжне мое iм'я, як i решта iмен, котрi зустрiчатимуться у моiй розповiдi.

Якщо ти все-таки вирiшиш читати далi, то зрозумiеш, чому.

Мабуть, це все, про що я хотiла тебе попередити.

    Альбiна

КРАПКА ПЕРША

Почерневшая листва слетает с ее объятий, оскверняя землю.

Кровью сходящая жизнь обливалась горем за ангелов, в секунду становящихся отступниками…

    (Герц Филов)

З чого почати?

Можна – з самого початку. Проте навряд чи тебе зацiкавлять перипетii та смiшнi й не дуже дитячi трагедii з життя некрасивоi слабенькоi дiвчинки, що народилася у студентки-другокурсницi.

Студентка, до речi, потiм таки закiнчила свiй педагогiчний iнститут i вийшла замiж – навiть не раз, а цiлих двiчi. А на той вiдрiзок часу, про який iтиме мова, моя мати, учитель хiмii у середнiй школi Валентина Львiвна Дворецька уже встигла давним-давно розлучитися вдруге, прогнавши зi своеi однокiмнатноi «гостiнки» дядька Сергiя – такого ж ледаря i неробу, як i дядько Андрiй – перший мамин чоловiк, якого я пам’ятала ледве-ледве.

І у нашiй забитiй по саме нiкуди нехитрим скарбом «гостiнцi» ми продовжували жити уже удвох. Час вiд часу до нас приiздила тiтка Тоня – мамина старша сестра, що жила у селi на Житомирщинi разом з бабусею. Траплялося це переважно зимою, коли роботи на городах закiнчувалися i тiтка мала трохи вiльного часу. Тодi мама дещо оживала; довгими вечорами вони пили з тiткою на кухнi чай i говорили про своi жiночi теми. Теми тi цiкавили мене не вельми, як i сама тiтка Тоня – завжди нестерпно балакуча i готова теревенити вночi i вдень з ким завгодно i про що завгодно. Навiть про свою загублену з п’яницею жiночу долю…

Проте – то iхнi iсторii.

Моя ж почалася рокiв десь у тринадцять, i зовсiм не з того, про що ти чекаеш почути вiд дiвчини з «неблагополучноi» родини.

Почалося все з тих красивих дурних книжок про кохання, якi я iла поiдом, аж поки мене не почало вiд них нудити. Вона i Вiн, неймовiрно вiдважнi i незмiнно еталонно-красивi, будували свое кохання на жовтуватих куценьких сторiнках дешевих жiночих романiв, боролися за нього i завжди перемагали… Можливо, ти скажеш, що до мого звичайного свiтовороту, який вкладався у рамки школа – мама – телевiзор – однокласники – шмат вулицi мiж домом i школою та незмiнний мiсяць у селi лiтом – книжковi фантазii не мають нiякого стосунку.

Але вони якраз i мають, тому що ними я частково – наскiльки можна було – замiнила собi реальний свiт.