Обитель героїв

З ким маю честь?

На свое щастя, хазяiн мав зрiст ще менший, нiж у барона, що певною мiрою примиряло обер-квiзитора з безглуздiстю ситуацii.

– Е-е… Трепчик. Амадей Вольфганг Трепчик-молодший, до послуг вашоi свiтлостi.

– Яких саме, пане Трепчик, заздрiсникiв ви бажаете обвинуватити? Імена, прiзвища? Чини? Звання?

Хазяiн прикусив язик. Навряд чи хтось iз колег заздрив йому аж настiльки, щоб, прагнучи скомпрометувати, мiг органiзувати нiчне побоiще з вивозом поранених i мертвих. Таемний голос пiдказував барону: тут справа не в простiй бiйцi не зовсiм тверезих гостей.

Вищих офiцерiв Всевидющого Приказу не зривають у вихiднi судити та рядити побутовi скандали. І слiдчий загiн у складi дюжини лiкторiв на всякi дрiбницi не висилають.

– Заспокойтеся, пане Трепчик. Запевняю вас, я зроблю все можливе, щоб ваша репутацiя не постраждала. А зараз дайте менi пройти i йдiть за мною.

І знову, при словi «репутацiя», у пам'ятi ворухнулося щось таке стосовно «Притулку героiв». Здаеться, готель популярний серед приiжджих.

Навiть мiсцевi жителi наймають тут апартаменти на день-два – пiд час сiмейних свят, золотих весiль чи сороковин за любим дядечком. Якесь повiр'я, пов'язане з цим клятим чорно-бiлим розфарбуванням…

Нi. Не пригадуеться.

Барон розчаровано зiтхнув i ввiйшов у «обитель героiв».

* * *

Блазнiвського стилю було дотримано й усерединi готелю. Єдиним винятком був крихiтний хол, всуцiль, включаючи пiдлогу та стелю, пофарбований у сiрий, як пил, колiр.

Мабуть, для того, щоб справжнiй пил i павутиння не так впадали в око. У холi стояла одинока конторка, на якiй лежала книга для запису постояльцiв.

Конрад вирiшив, що ознайомиться iз книгою пiзнiше, i продовжив огляд.

До лiвого крила будинку вели акуратно прикритi аспiдно-чорнi дверi. А от правi – судячи з перекрученоi логiки тутешньоi архiтектури, бiлi – були вiдсутнi зовсiм. Одвiрок порубали вщент, судячи з характеру ушкоджень, бойовими сокирами.

Уламки лежали крокiв за п'ять, у коридорi, безсоромно вiдкритому поглядовi.

Там же валявся масивний засув, вивернутий, що називаеться, «з м'ясом». Барон прикинув, з якою силою рвали нещаснi дверi, й насупився.

– Ремонт давно робили? – запитав вiн, не встигши придушити в душi пiдступний порив жалю.

– Цього лiта! – схлипнув хазяiн.

– Ну й даремно…

Намагаючись не наступати на понiвеченi картини, що пообпадали зi стiн, немов листя з дерев, барон пройшов углиб крила.