Обитель героїв

 – Ляпсус! Зганьблено один раз, у дiлянку ключицi! Пиши, Овiдiю!

– Сика Пайдар, вiн же Фрегат, вiн же Яцек Малява! – пiдтримала товаришку Кримхiльда. – Двi ганьби, щока та лiвий бiк! Овiдiю, чого спиш?!

У планшетi, кинутому пiд лiхтар, старанно зашурхотiв стилос. Вiдблиски темного полум'я пробилися назовнi, огорнувши планшет. Грабiжник на прiзвисько Гвоздило з жаху позадкував, хапаючись за груди й очiкуючи, що руки його зараз вiдчують кров. Однак кровi не було, що викликало в грабiжника моторошнi пiдозри.

– Чаклу-у-у-ун!!! – вiдчайдушно завив вiн, дiставши Кримхiльдою по шиi.

– Драпаемо! – охоче вiдгукнувся напарник, зганьблений додатково, навiдлiг по тiм'ячку.

Крисюк з розпухлим вухом упустив графський гаманець.

– Теофiль Стомачек, вiн же Мiхаль Ловчик, втiкач-нелегал з Бадандена! Будинок номер вiсiм по вулицi Другого Помилування, спiвмешканка – Брихта Ялова, злодiйка на довiрi… зганьблений двiчi… тричi!.. Чотири рази!.. Записуй!

– Юне ледащо Фелiкс Шахрай на прiзвисько Гнилий В'юн зганьблений один раз!.

. Двiчi! Овiдiю, ворушися!

– Дядьку, не треба-а-а!!!

– Зганьблений! Зганьблений!

– Ганьба в сiдницю! Двiчi!

Клинки блискавками металися в тьмяному свiтлi лiхтаря, вражаючи невтомно. Старенький граф несподiвано спритно вiдскочив до стiни, намагаючись не заважати. Доволi розумно з його боку, бо обер-квiзитор розiйшовся не на жарт. Видовище репетуючих i до смертi переляканих грабiжникiв дало йому бiльше задоволення, нiж вигляд порубаних на кавалки тiл.

Крокiв сорок барон гнав волаючу трiйцю провулком, натхненно виконуючи «метеликове вiяло Сет-Раббi» i смугуючи втiкачiв по фiлейних частинах. Врештi горе-бандити вiдiрвалися вiд переслiдувача i зникли в темрявi.

Трохи захеканий Конрад повернув назад.

– Уклiнно дякую вам, бароне! Вашi вiдвага та доблесть…

– Годi вам, графе! Будь-яка чесна людина на моему мiсцi…

– Чесна i мужня, бароне! Мужня! А це в нашi часи не надто поширене поеднання, на жаль.

– Ви менi лестите… – Конрад, як i бiльшiсть його сучасникiв, був доволi чутливий до фiмiаму лестощiв, проте, постарався перевести розмову на iншу тему.

 – До речi, графе… Що привело вас у цi нетрi проти ночi?

– Ви не повiрите, друже мiй! Я заблукав! Вийшов прогулятися перед сном – i не змiг знайти дорогу назад. У вас у столицi надто заплутане планування. Особливо на околицях. І надто зухвалi розбiйники. У моему графствi всяка потолоч не ризикуе нападати на людей шляхетного стану.