Обитель героїв

Але не звернешся ж у лоб: «Люб'язний графе, дозвольте глянути на отриманий вами лист?» А Рiвердейл у вiдповiдь: «Даруйте, дорогий бароне! Адже ви одержали такий самiсiнький! Чи не одержали?» Правда миттево зведе нанiвець усi переваги «приватноi особи й товариша по нещастю». Граф – людина наiвна, довiрлива, а проте… «Ах, ви не одержали листа? Виходить, таемничий доброзичливець не хотiв вашоi присутностi тут? Не вважав, виходить, за потрiбне… То з якого дива нам дiлитися з вами?»

Заявити чесно i прямо, що лист, швидше за все, надiйшов Хальдрiгу, батьковi Германа? Провальний хiд.

Цi люди iз братиком Хальдрiгом не знайомi. І спишуть будь-якi пояснення на банальну ворожнечу двох братiв, таку часту не лише в баладах, а й у життi. Якби iм довелося обирати мiж далеким Хальдрiгом з листом i близьким Конрадом без листа…

Барон тверезо дивився на речi, не перебiльшуючи симпатiю всiх без винятку станiв до спiвробiтникiв Всевидющого Приказу. Рано чи пiзно виникне ситуацiя, коли з'ясуеться: обер-квiзитор – не бiлий лицар, а «бiла ворона».

Нiким не помiчений (всюдисущий стряпчий, на щастя, пiшов обiдати), барон рiшуче прокрався на Чорну половину. Можна було позичити в хазяiна запаснi ключi пiд розписку про нерозголошення… Але Трепчик-молодший – король базiк. Розпискою його не стримати. Замки на дверях благенькi, а у всякого чесного квiзитора завжди при собi набiр вiдмичок. Вiдмичкою барон володiв не гiрше, нiж шаблею. Навiть брав призи на вiдомчих турнiрах iменi Арнольда Шнiфера.

Отже, до чийого листа легше дiстатися?

Граф? Вiн, скорiш за все, носить послання з собою: обшлаги рукавiв, накладнi кишенi каптана, гаманець – е куди покласти. Тож граф вiдпадае. Насправдi ж бароновi просто не хотiлося нишпорити в апартаментах Рiвердейла. Вiн перейнявся до старого щирою симпатiею. З погляду закону однаково, чиi дверi зламати, але порпатися в речах незiбраного, щиросердного аристократа, набагато старшого за тебе й вищого за походженням… Закон i користь, честь i необхiднiсть вступили в голосну, малоприемну суперечку.

Добре профосам Дозору Сiмох – iх такi суперечностi не хвилюють!

А ось у Аглаi Вертенни нiяких кишень точно немае.

І клунки карга залишила в покоях.

Номери апартаментiв, де зупинилися граф i баба, обер-квiзитор пам'ятав чудово. Номер Марii Форзац з'ясував, проходячи через хол i зазирнувши в книгу, що лежала на конторцi. Однак у кiмнату гаданоi чарiвницi розсудливо вирiшив не пхатися.