Обитель героїв

– Стряпчий сказав: померла вона днями, молочниця…

«Хвала Вiчному Мандрiвцевi!» – мало не пiдвiв риску фон Шмуц, найменше бажаючи повторення iсторii про багатородну молочницю Колодзябчик.

– А на похоронi, значить, вiзьми небiжчиця та встань iз домовини. Хо-хо-хо! ii закопують, а вона встае. Потiха! Люд весь урозсип, хто смiливiший, осику на кiлки рубае… Нiчого, обiйшлося. Не мертвенька вона була, Колодзябчик, – здоровань вимовляв прiзвище триклятоi молочницi зi смаком, по-дитячому присвистуючи на серединi. – Спала вона, от i все!

Канделябром вiн розмахував у такт розповiдi, анiтрохи не зважаючи на гарячий вiск, що капав зi свiчок.

З картин, розвiшаних по стiнах, Кошем похмуро милувалися всiлякi чорнi сили, зi зброею в руках вiдстоюючи iдеали Абсолютного Зла. Либонь, чули спорiднену душу.

– У неi ця була… Лiтра… Лепра… Лiтургiя, о!

– Летаргiя, – виправив барон. – Довгий сон, схожий на смерть.

– Точно! Прочумалася баба, i додому! А вдома чоловiк – п'яниця, на похорон не пiшов… Жiнка на порiг, а вiн, дурбило, жiнки не впiзнае! Забув! Як звати, не пам'ятае, скiльки рокiв, не пам'ятае… І про дiтей забув, яких вона йому, п'янчузi, народила.

Старший син татковi в пику зацiдив – не, все одно не пам'ятае. Геть-чисто розум пропив. Стряпчий сказав: не на добро це все. Жди, значицця, кiнця свiту.

Здоровань напружився, пустив вiтри i сумовито розвiв руками.

Барон ледве встиг ухилитися вiд канделябра.

– Свiтлосте, ти коли побачиш стряпчого, то запитай, добре? Нехай вiн тобi теж розкаже.

– Неодмiнно, братику! – погодився Конрад.

І ввiйшов до камiнноi зали за Кошем Малим.

* * *

– Як ви й просили, бароне, ми оглянули речi. Ключi на столику при входi. Апартаменти ми, звiсно, замкнули.

– Цiную вашу допомогу!

Конрад вклонився й легким рухом переправив ключi зi столика до власноi кишенi. Заодно оцiнив передбачливiсть графа: Рiвердейл сiв у наймасивнiше крiсло, на безпечнiй вiдстанi вiд усього, що б'еться.

– З люб'язним Кошем ви, бароне, як я розумiю, вже знайомi? Залишився ще один – i ми будемо в повному складi.

Не пiдкажете, як звати шостого квестора?

– Санчес Панчоха. Гадаю, графе, шостого родича ми не дочекаемося.

– Чому?

– Я зробив ряд довiдок. Санчес Панчоха – злодiй. Якщо завгодно, злодiй-iдеалiст. Батько невiдомий, теперiшне мiсцезнаходження матерi – теж. Вiдверто кажучи, навряд чи тут з'явиться хто-небудь iз лiдерiв Синдикату Маландринiв. У цьому середовищi особливi уявлення про честь i взаемодопомогу.