Обитель героїв

Особливо це стосуеться iдеалiстiв.

– Вашi напоi, добродii!

У залi з'явився Амадей Вольфганг Трепчик з тацею в руках. Хазяiн спритно манiпулював замовленням – кухоль пива з шапкою пiни, олов'яний кубок, над яким курилася пара, але сам вмiст залишався загадкою, вузький скляний келих iз червоним вином, i ще один келих, присадкуватий i пузатий, з бурштиновою рiдиною.

Конрад з першого погляду впiзнав золотий ром.

Не чекаючи, поки хазяiн рознесе напоi, Кош Малой кинувся назустрiч, схопив кухоль з пивом i блаженно припав до нього.

Над верхньою губою здорованя утворилися чудовi «вуса» з пiни.

– А до мене, значить, неповага? Холодне питво притяг?! – злiсно заскрипiла з кутка Аглая Вертенна. – Звелiла ж йолоповi: гаряче подавай! Де там, схололе тягне! Формiдонт тобi навстрiч i пацючий хвiст у печiнку!

Лаючись, баба дивно жестикулювала. Лiвою рукою вона колами погладжувала себе по животi, а правою – гупала по пiдлокiттi крiсла. Ритм виходив рваний, складний i викликав роздратування. Зате кола виходили плавнi та заспокiйливi.

Барон здригнувся й вiдвернувся. Незважаючи на довгi роки служби, його не переставало дивувати безпричинне шкiдництво людське. Не скуштувавши, впевнитися, що хазяiн несе «схололе»? Коли кубок виразно паруе?!

Природна сварливiсть причин не шукае.

– Даруйте, панi! Вмить скип'ятимо! І корички, розмаринчику… А ви чого бажаете, ваша свiтлосте?

– Ром «Претiозо». Доставлений сюди моiм камердинером.

– Як i його сiятельству, задоволено кивнув Трепчик.

Пiймавши здивований погляд барона, вiн пояснив:

– У мене, ваша свiтлосте, i без чужих камердинерiв у льоху всього повнiсiнько.

Могли б не турбуватися даремно…

Роздавши напоi, вiн викотився з зали iз самотнiм бабиним кубком на тацi.

– Отже, панi та панове, почнемо. Прошу вас, графе.

Рiвердейл замислено погладив борiдку, збираючись iз думками.

– Знаете, бароне, нiчого особливо примiтного в речах онука я не знайшов. Крiм дрiб'язку. Два клинки, палаш i дага здалися менi… Як би це точнiше висловитися? Повiрте, Джеймс чудово знаеться на зброi.

А цi клинки… Флорингенська сталь, дiлянки нешлiфованоi окалини… Вiзерунок «криптомерiя» … Можу лише припустити, що внук неабияк витратився на шляху Добра, якщо зважився придбати подiбну… Е-е-е… зброю. Ой, даруйте, хазяiн принiс надто повний келих!

– Дякую вам. Мiстрис Форзац? Ви нiчого не хочете сказати?

Брюнетка немов опам'яталася. Вiдсутнiй вираз на мить покинув ii гарне, але малорухоме обличчя.

– Нi.