Пасербки восьмої заповіді

– Годi вам люб’язнiсть показувати, хлопцi, – буркнув один iз друзяк Грижi, жилавий здоровань зi шрамом на пожмаканому обличчi. Іменi здорованя нiхто не знав, а йому подобалось, коли його називали просто й невигадливо: Скриня. – Не сьогоднi, то завтра, а зашморгу не минути!

Чим-чим, а тактовнiстю Скриня нiколи не вiдзначався.

– Та годi тобi, Скрине, – махнув на нього рукою Джош. – Цiкаво все-таки, як це пановi Трейтору вдаеться витягати людей iз в’язницi? Вiн часом не чаклун?

Грижа мимоволi здригнувся, розхлюпав вино собi на колiна, а Джон Трейтор ледь помiтно скривився.

– У пана Трейтора гарнi зв’язки, – плутано пояснив Арчибальд, бгаючи у своiй ведмежiй лапi окраець житнього хлiба i засипаючи пiдлогу навколо себе крихтами м’якушки. – Крiм того, значна сума грошей, що iх довелося вiддати…

Джош глянув у вiчi Шварцу й зрозумiв, що той бреше. Бреше нерозумно й невмiло. Грижа поспiхом одвiв погляд i замовк посеред фрази.

– А що ти, Джоше, часом невеселий? – запитався вiн, прагнучи хоч якось виплутатися з цiеi нiяковостi та перевести мову на iнше.

– Марта помирае, – це вихлюпнулося несамохiть, як кров iз рани. – Вмирае. Лiкар сказав – не бiльше трьох днiв залишилося…

Над столом зависла похмура мовчанка, навiть Скриня затулив рота й опустив очi додолу – плутаний шепiт Мовчуна почули, здаеться, усi:

– Я б за неi… душу вiддав… Я б…

Джош зронив голову на руки i, наче здалеку, почув здавлений голос Арчибальда Шварца, якого тепер вiденськi злодii називатимуть Вiшальником цiлих пiвтора року, до дня його раптовоi смертi вiд апоплексичного удару:

– Ти, хлопче, думай, що кажеш! Душу, ii… ii, тее-то як його…

Грижа явно хотiв сказати щось ще, але затнувся, закашлявся й замовк.

Джош ледве пам’ятав, що було далi. Вiн довго пив, але не п’янiв, ледь не побився зi Скринею, та iх вчасно розтягли, потiм Мовчун став вiдповiдати на запитання горiлчаних друзiв по-пiдгальськи, дивуючись, чому вони його не розумiють; а попри все вiн ловив на собi пильний доскiпливий погляд Джона Трейтора.

Схожий на iспанця чоловiк з дивним англiйським прiзвищем вiдсунув кухля з вином, i Джозеф, передчуваючи щось смертельно важливе, зробив так само.

Тверезiсть ударила зненацька й пiдступно, неначе нiж у спину.