Шлях меча

– Рука – теж продовження тебе самого? Чи ти справдi дурень? За моею думкою стежити не встигаеш? Ану, швидко вiдповiдай! Рука – продовження чи не продовження?!

У мене раптом запаморочилося в головi.

– Продовження, – промимрив я. – Аякже… це ж рука. Жива…

– Виходить, що в тебе, дурню Чене, два продовження? Одне – залiзне, а iнше – живе?

– Виходить, що так, – приречено погодився я.

А що менi залишалося робити?

– І одне продовження – живе – тобi вкоротили… То, може, нам для рiвноваги треба iншу частину подовжити, га? Залiзну? Меч – залiзний, пiвруки – залiзнi, а далi – як i ранiше! І вийде в нас…

– Не вийде, – тужно заперечив я, дивуючись, що взагалi обговорюю цю ненормальну iдею з ненормальним спiврозмовником.

 – Невже ти сам не розумiеш – пальцi, долоня, зап’ястя… Це тобi не просто шматок залiза!

– А меч – просто шматок залiза? – хитро прищулився Друдл, зрушуючи тюбетейку ще далi на потилицю.

– Нi… меч…

– Звiсно, звiсно – продовження тебе самого! Послухай, Чене, по-моему, ти сам собi суперечиш! Ото вже справдi – всi лиха з розуму!.

.

Друдл схопився на ноги й затанцював навколо мене, плескаючи в долонi й кривляючись так, що йому мiг би позаздрити опiвнiчний людожер якша.

– А в Чена-дурня е залiзна рука! – спiвав вiн противним фальцетом. – Є залiзна рука – вiчна штука отака!

– Нi, – твердо заявив я. – Я в це не вiрю.

– Бо розумний, – напоумляв мене Друдл, танцюючи. – Був би дурень – повiрив би.

А в меч свiй вiриш?

– У меч вiрю.

– Отже, i в руку повiриш. Ось здурiеш – i повiриш. – Друдл був непохитний. – Та що я тебе, зрештою, як маленького вмовляю?! Тобi це треба чи менi? Ти мав би радiти…

– Як дурень, – закiнчив я недоказану думку. – Як усе просто – раз плюнути. Сходити в кузню до вправного майстра… Хто в нас зi зброярiв у Кабiрi верховодить? Ассатор iль-Убар? Чи Мансайя Одноокий? Сходити й замовити iм…

– Нi, – Друдл раптом став напрочуд серйозний.

 – Цi вiдмовлять. Вони розумнi, а ми з тобою – дурнi. Отже, нам i коваль на кшталт нас потрiбний…

– І хто ж вiн? – поцiкавився я.

– Коблан. Коблан Залiзнолапий, – вагомо вiдповiв блазень. – Є на околицi такий коваль…

– А чому саме Коблан?

– Вiн теж дурень. Як я. І ти.

Роздiл 5

1

Якщо в чомусь Кабiр i був одностайний, то це в тому, що Коблан Залiзнолапий – коваль iз дивацтвами. Причому з багатьма.