Шлях меча

Прадiд казав: цi штуки збруею називаються. Мовляв, за старих часiв люди iх на себе вдягали. Були неначебто любителi отаку вагу на собi тягати…

Я пiдiйшов ближче й придивився до витягнутоi зi скринi збруi. Справдi, на багатьох металевих частинах були шкiрянi пiдкладки або повстяний пiдбiй, а також численнi ремiнцi й застiбки, якими все це, очевидно, крiпилося до тiла.

Пiднявши вигнутий воронований щиток, я приклав його до своеi кукси. Якби п’ясть була на мiсцi, щиток виявився б саме впору.

«Ось якби тодi, на турнiрi, була на менi така штука – ще невiдомо, чи залишився б я без руки!» – мигнула в мене божевiльна думка, i я вже зовсiм по-iншому глянув на цю купу залiза.

Здаеться, я почав розумiти, навiщо збрую надягали на себе. Але що ж це виходить?! Виходить, що предки весь час, пiд час кожноi Бесiди, боялися залишитися без руки, ноги чи голови? Зброею погано володiли – чи не довiряли Бесiднику?!

Я згадав танець Кемаля аль-Монсора й Масако Тодзi. Одягни iх у збрую, змусь боятися одне одного – що вийде?!

Та нiчого не вийде…

– А тепер – поглянь сюди, – перервав моi мiркування Коблан.

Я пiдвiв голову – i побачив.

Передi мною була залiзна рука.

Моя майбутня рука.

4

Звичайно, це була не рука. Це була рукавичка, мистецьки сплетена з дрiбних сталевих кiлець, iз пластинами на тильному боцi. Доки я розглядав рукавичку, Коблан встиг скласти збрую в скриню, зачинив кришку й розшукав у черговiй купi металевого мотлоху кiлька гнутих штирiв, якi засунув у велику кишеню свого шкiряного фартуха.

– Одначе з тиждень повозитися доведеться, – оголосив коваль уже цiлком по-дiловому. – Завтра й почнемо. Цей час поживеш у мене, а опiсля – побачимо.

– У тебе? – зачудувався я. – Навiщо? Тобто, звичайно, спасибi за запрошення, але…

– Ось i домовилися, – перебив мене Коблан. – Ти ж був присутнiй при своему народженнi? Ану, вiдповiдай – був присутнiй?!

І саме питання, i манера, з якою його поставили, одразу воскресили в моiй пам’ятi Друдла Муздрого.

– Був присутнiй, – покiрно погодився я. – Каюся…

– Ото й при народженнi новоi руки теж повинен бути присутнiй! Щоб бути до цього причетним. Інакше… iнакше вона просто не буде тебе слухатися.

Схоже, Друдл мав рацiю не лише щодо мене, але й щодо Коблана. Залишалося сподiватися, що два дурнi все-таки зумiють знайти спiльну мову.

І я згiдно кивнув.