Шлях меча

У мене бiльше не виникало сумнiвiв у тому, чи потрiбно це. Розумiв: потрiбно.

Металева рука народжувалася в мене на очах. Із ювелiрною точнiстю коваль пiдганяв шарнiрнi зчленування, необхiднi для майбутнiх пальцiв i зап’ястя, i я лише дивувався, як однаково акуратно вiн мiг працювати кувалдою й легеньким молоточком.

Це справдi був Майстер.

І весь цей час древня рукавичка, сплетена зi сталевих кiлець iз пластинами, лежала на ослинчику, оточеному мотузяним загородженням; i рiвно горiли чотири тонкi свiчки й один каганець.

Рукавичка чекала. Чекала свого часу.

І дочекалася.

…Коблан дiстав iз горна вже готову, загартовану й вiдпущену, що аж пашить жаром, руку i дбайливо опустив ii – нi, не у воду.

В олiю.

Із шипiнням рука занурилася в цю купiль; здiйнялася хмара густоi, з рiзким запахом, пари. І коли рука вийшла назовнi – вона тьмяно полискувала, i краплi гарячоi олii стiкали з неi, як краплi… краплi кровi!

Кiстяк.

Рука без шкiри.

Менi стало холодно. У кузнi, бiля палаючого горна.

Ми з Кобланом стали з двох бокiв над рукавичкою, кiльчастою шкiрою, що вiдображала колихкий вогонь свiчок. Ми стояли один навпроти одного: вiн – iз залiзною рукою, що стiкала олiею, у своiх залiзних лапах, я – з оголеним Єдинорогом у лiвiй, помiтно змiцнiлiй останнiм часом руцi.

Потiм Коблан простягнув уперед металевий кiстяк руки, я перехопив меч за клинок – i блискучi пальцi торкнулися рукiв’я протягненого мною Єдинорога.

Краплi олii зривалися вниз i важко падали на рукавицю, що чекала своеi черги.

Було тихо, лише гудiло полум’я в горнi. Пiдмайстри стали за нашими спинами, торкаючись вузлуватих мотузок; пiдмайстри були такi ж мовчазно врочистi й серйознi, як i ми.

І пролунав голос Коблана Залiзнолапого, дивного коваля – немов ще одне полум’я гудiло в новому горнi…

Клянусь я днем початку свiту,

клянусь я днем його кiнця,

Клянусь я пам’яттю Мунiра,

божественного коваля,

Клянусь землею й синiм небом,

клянуся водою й теплим хлiбом,

Клянусь я невимовленим ще я,

останнiм iменем Творця,

Клянусь…

…Коблан ще говорив, але я погано розбирав, що саме, а коли луна його голосу затихла пiд склепiнням кузнi, я заледве розтиснув металевi пальцi й повернув меч на його гак.