Шмагія

Мускулюс без ентузiазму стежив за його манiпуляцiями. Ситуацiя дедалi бiльше нагадувала iдiотську баладу халтурника-трубадура: великий маг iнкогнiто приiздить у провiнцiйне мiстечко, де чиняться жахливi викрадення й темнi лиходiйства, вулицями табуном бiгають страшнi таемницi, а доблесний воiн знемагае, борючись зi злом наодинцi. Одна добра знайома малефiка дуже любила такi балади, що й послужило причиною розриву стосункiв.

– Гаразд, я поясню. Ось ми зараз сидимо в «Кульгавому Мiрошнику». П’емо, розмовляемо.

Але ви в цей час продовжуете вiдповiдати за порядок у Ятрицi. Турбуетеся про зниклу дiвчинку; мабуть, думаете ще про десяток подiй дрiбнiших, про якi менi знати зовсiм нi до чого. Ви зайнятi справою. Навiть зараз, розмовляючи зi столичною штучкою без честi й совiстi. Вiрно?

– Вiрно, майстре чаклун. Саме в точку.

– Отож, я перебуваю в точнiсiнько такiй ситуацii. Тiльки сфера моiх iнтересiв – iнша. А турбот, повiрте, нiтрохи не менше. Якщо я бодай на мить вiдволiчуся, зосереджуся на справi, iстотнiшiй за чарку кминноi та бесiду з люб’язним офiцером, якщо збiльшу витрату мани… Наслiдки виходять за межi вашоi уяви.

Втiм, якщо хочете, я можу махнутися.

– Навести морок?

– Навiщо? Просто ви ненадовго опинитеся в моiй шкiрi. З усiма моiми турботами, так нiби вони вашi. Бажаете ризикнути, пане?

Вiн був хороброю людиною.

– Ну, якщо ви самi пропонуете…

* * *

Якби Мускулюса збудили серед ночi, зв’язали йому шiсть пальцiв iз десяти – мануальну фiгуру блiц-рецепцii вiн вiдтворив би, не замислюючись.

Це перше, чого навчають мудрi наставники своiх учнiв: «пересаджувати бiлого павiана на чужi плечi». Чаклун клацнув нiгтями у волоссi, моторно ловлячи iнстант-образ, i затис вертку здобич у кулацi. Образ дзижчав i вовтузився. Андре дочекався, поки iнстант згорнеться в лялечку, легеньким щигликом скерував його в лоба ланд-майоровi, якраз помiж рiденьких брiв. Чоло Ернеста Намюра трiснуло – зрозумiло, на астральному рiвнi! – ландвер’ер охнув i застиг соляним стовпом, немов праведниця Гвiзарма, що озирнулася на Гнилий Сатрапезунд.

Андреа чудово знав, що зараз вiдчувае офiцер.

Мерзлою брилою впав на плечi потрiйний «крижаний дiм», обпливаючи недогарком свiчки пiд палом пристрастей. Давно-предавно Метка Ледi, схиляючи голову пiд меч лiлльського ката, зо зла прокляла панянок Лiлля на тисячу лiт наперед, i закляття донинi не вивiтрилося.