Шмагія

Щоправда, був тут i плюс: родимки, бородавки, «виннi плями» та ганебнi клейма запросто сходять iз дiвок по тому, як вони полиняють… Але ж треба ще скрiплювати дужки замкiв-замовлянь, не дозволяючи iм тоншати; наглядати за гвардiйцями-охоронцями, витирати носи «тiнню-хусткою», вiдбиваючи нюх; щомитi дослухатися до тремтiння дозорноi павутинки: що там iз линянням? Чи не починаеться?! Адже ледь настане час, малефiк мусить бути поруч. І, головне – закорковувати скажений, здатний позбавити розуму натиск еманацiй Гюрзелi, Химейри та Емпузи: не проклясти…

Останнi днi чаклун нагадував жонглера-вiртуоза, що утримуе в повiтрi дюжину рiзноманiтних предметiв.

Бажаю приемноi хвилини, пане офiцере! Але ж я з вами тiльки миттю подiлився. Миттю единою, тiльки миттю единою…

Ернест Намюр струснувся, одним духом вихилив кухля.

Якби там був окрiп, не помiтив би.

– Не позаздриш вам, майстре чаклун! – iз зусиллям вичавив вiн, пихкаючи. По щоках у офiцера пiшли плями, чоло блищало вiд крапельок поту.

– Тепер розумiете, чому я вiдмовився допомогти вам?

– Розумiю.

Сумовита пауза висiла над столом: лампада темного свiтла.

– Чаклунська справа теж не мед, – загадково висловився ланд-майор iз виглядом досвiдченого мага, члена всiх Академiй вiд Реттii до Ла-Ланга. – Вам би, примiром, у готелi зупинитися, вiдiспатися… Та ба, не можна. При дiвках потрiбно бути. Гiрше нема, як бути при дiвках: я знаю, я гарем Абд-ал-огли з пiскiв Таран-Курт виводив, у Вернську кампанiю… Сморiд вiд наших фарбiвень – дракона звалить.

І як вашi дiвки там живуть?

– Контракт, – знизав плечима Мускулюс. – Я iх потiм замiж вiддам. У гарнi руки.

– Авжеж, авжеж… Гарнi руки, вони найчастiше в iжачих рукавицях…

Ланд-майор квапився змiнити тему, за що Андреа був йому дуже вдячний.

– Чинбарi нашi позвикали до слободи, принюхалися. Людина до всього звикае. Он у Швелера дружина котрий рiк лежма лежить. Теж, мабуть, звик. Хоча похитнувся Леон, добряче похитнувся. Кремiнь був мужик: i сiм’ю, i господарство у фрунт шикував.

Ось так, – Ернест Намюр продемонстирував, як саме. Вийшло переконливо. – Це, видно, через Ядвiгу. Хто ж мiг знати? Ранiше, бувало, i бив ii, i сварив… А як злягла – поплив хазяiн киселем. Синовi волю дав, удома сидить… Шушваль усiляку принаджуе…

– Давно злягла? – поцiкавився Мускулюс швидше для пристойностi.

Пасаж про «шушваль» здивував його. Образитися, чи що?!

– П’ять лiт буде. Лихий рiк видався, багато гидоти принiс.