Шмагія

Вам зле, майстре чаклун?

– Нi, – вiдповiв Андреа Мускулюс. – Усе гаразд. Давайте ще вип’емо?

SPATIUM II

Дикi лови або Мемуари Андреа Мускулюса, чаклуна й малефiка

(листв’янчик-мiсяць, п’ять рокiв тому)

Чарiвника не здивуеш.

Але це було диво-дивне.

Минулого вiвторка старий лейб-малефактор Серафим Нексус особисто вiдрекомендував Його Величностi вiрнопiдданого чаклуна Андреа Мускулюса.

Останнiй уперше вдостоювався аудiенцii в найяснiшоi особи та хвилювався, як дiвка перед шлюбними перегонами.

Однак, хвала Вiчному Мандрiвцевi, все пройшло добре. Король перебував у доброму гуморi, лейб-малефактор вiдверто захищав «обдарованого отрока, без п’яти хвилин магiстра»; та й сам Мускулюс пробачив старому легковажного «отрока» й вiдчув натхнення. Вклонявся вишукано, iв ножем i виделкою. Говорив як по писаному, без соро-мiцьких iдiом простолюду, i завше вчасно: тобто, коли до нього зверталися. У паузах же мовчав iз благоговiнням. У пiдсумку Едвард II дав найвище розпорядження оформити чаклуновi патент члена королiвського почту. Спершу на сезон майбутнього полювання в Бреннських лiсах, а там – як складеться.

– У якiй, дозвольте запитати, якостi? – вклоняючись, поцiкавився переписувач-куратор iз Канцелярii Патентiв, допитливий та в’iдливий, немов жучок-червиця. Сизi щоки переписувача обвисли скорботними брижами в передчуттi роботи. – Ранг? Звання? Платня казенна, чи на свiй кошт?

– Старий я став, – невлад розкашлявся Серафим Нексус.

 – Подагра замучила. І сiдничний нерв защемлений трохи. Важко менi на полюваннях гарцювати…

Едвард II лукаво, з розумiнням кивнув:

– Оформляйте на скарбницю. У якостi, виходить, дiючого консультанта лейб-малефiцiуму.

Король замислився, осяйно посмiхнувся й додав:

– З випробувальним термiном. Серафиме, не ревнуй, сам же рекомендував…

Просперо Кольраун цього разу сподiвався вiдсидiтися вдома: будь-якi поiздки, а полювання особливо, бойовий маг вважав марною витратою сил тiлесних.

До своiх тiлесних сил вiн ставився надзвичайно дбайливо. «Полювання – часу марнування!» – скаржився маг домашнiм. Однак придворний волхв-люмiносернер напередоднi вiд’iзду обкурився та накликав недобре. Пророкував «дорогу далеку, казенний дiм» iз обтяжуючими обставинами. Королеву схопила мiгрень, iнфанти ридали, обiймаючи батькiвськi чоботи – одним словом, для заспокоення королiвськоi родини таки Кольраун мусив супроводити Його Величнiсть.