Шмагія

Вiн рипiв серцем i чобiтьми, ресорами карети й пружинами новомодного сидiння, з величезним небажанням iдучи за владикою.

Консультантовi лейб-малефiцiуму, на жаль, мiсця в каретi не надавалося, тож Мускулюс поiхав верхи на казеннiй кобилi.

Мисливський табiр нагадував розтривожений мурашник iз рiдкiсно нетямущими мурахами. Слуги, ловчi, конюхи, доiжджачi, стременнi, посошковi, егерi, псарi, кухарi з кухарчуками, панi кепськоi поведiнки… Здавалося, що за королем волiклося пiвстолицi. Причому, саме та половина, що була найменше пристосована до похiдного життя.

Добре хоч, загоничi встигли полишити табiр. З тазами, гонгами й стукотiлками, вони ще затемна подалися в хащу – й зараз, як доповiв прем’ер-ловчий, «радi гнати».

Пiсля легкого десерту, що затягся години на три, почт поринув у сiдла, готуючись супроводити володаря.

Андреа Мускулюс обмежив снiданок деревними устрицями, брiошшю «Dofine» i ковтком бiлого з кмином. У час, що звiльнився, вiн устиг тричi «обнюхати» збрую, спорядження та околишнiй Фiльчин Бiр на предмет шкiдливих флюiдiв, зурочення та засiдок бунтiвникiв.

Останне, звичайно ж, було зайве. Присутнiсть у таборi Просперо Кольрауна, бойового мага трону, i загону лейб-варти на чолi з капiтаном Рудольфом Штернбладом – усе це робило запопадливiсть молодого чаклуна пустою витратою мани. Полiтична обстановка в державi також не обiцяла сюрпризiв. Палацовi прогности з академii «Золотого Кочета» всi, як один, голови закладали, що суспiльство благоденствуе, заздрiсники безсило скрегочуть зубами, а численнi бастарди добровiльно пiдписали вiдмови вiд претензiй на престол Реттii.

Однак Андреа звик вiдповiдально ставитися до своiх обов’язкiв. Через що, значною мiрою, лейб-малефактор i накинув на нього оком. Але накинув зовсiм не так, як робив це в деяких випадках. Доброзичливо, можна сказати. Випрохав попередньо дозволу в «колеги Просперо» перед вiд’iздом мисливцiв зi столицi:

– Ви не проти, любий друже?

– Звiсно, любий друже!

– А що, любий друже, скаже з цього приводу ваш протеже?

– А хто його, любий друже, питатиме?

До речi, Просперо Кольраун зранку теж накинув оком на учня.

У буквальному розумiннi: викликав малу оковертку, скрутив з ii допомогою «Рябу Зiницю» та закрiпив на чолi в Мускулюса. Тепер бойовий маг мав можливiсть стежити за полюванням, не залишаючи табору. Особисто скакати лiсом, витрачаючи на це дорогоцiннi сили, Кольраун очевидячки не збирався.