Шмагія

Сподобався кобилцi бравий жеребець.

І все одно трапилася халепа! Сiдло на бравому, знацця, жеребчику набiк з’iхало. Беркицьнулися Його Величнiсть просто пiд копита вiце-баронському гнiдому. Але тут уже варто вiддати належне Борнеусу: на скаку коня зупинив. За лiкоть вiд найяснiшого тiм’ячка копито в землю вдарило! Чи не це лихо зануда-люмiносернер пророкував? Добре, обiйшлося, зглянулася Нижня Мама. Король навiть пiдбадьорився трiшки, просяяв обличчям, а тому через попругу, яка лопнула, гнiватися передумав.

Тiльки з цього моменту всi лови наперекiс пiшли.

Дикими зробилися.

Передовсiм iз дичиною безглуздя почало коiтися. Чекали, виходить, ланей, а з перелiска – трiск-гуркiт! Нiби не лань трепетна, а броньована потвора несвезлох через буреломи пре. Якщо так, то лихо. Несвезлоха й бойовим волхвуванням не надто зупиниш. Мотае, гад, мордою, i лiзе. А стрiли вiд нього рикошетять.

– Списа! – звелiв король, стримуючи жеребця. – Заклятого!

Обличчям же прояснiв удвiчi. Коли ще така забава трапиться?!

І ледь iз заростей обдерихи вилетiв на мисливцiв запеклий шкарбун, тiльки-но повiв оком, до краiв налитим кривавим свинством – всадив Його Величнiсть звiровi списа прямо за лiве вухо. Там у чепурунiв перо з берета звiшуеться, а в шкарбунiв таiться вразливе мiсце. Якщо, звичайно, бажаеш бити наповал, не псуючи звiровi шкiри, а собi – життя.

– Чудово! – з повагою рохнув вiце-барон, знавець кабанячоi забави.

Андреа нудило вiд захвату й запiзнiлого ляку. Вiн тривожно переводив погляд з незворушного короля на поваленого звiра – й назад. Брудно-жовтi iкла, щетина на зашийку, мереживний комiр… Поталанило! Але ж якби спiзнися егер та вчасно не подав государевi списа, почин мiг би й по-iншому скластися. Тривога долала чаклуна. Невиразна, незрозумiла, вона не мала пiд собою анi найменших пiдстав – особисто лiс «обнюхував»! І все-таки…

Не трапилося.

Але могло трапитися…

– Найнижчi вiтання!

– Чудовий трофей!

– Володар людей здолав владику лiсу!

Четвiрку слуг миттю вiдрядили тягти здобич у табiр: двое б надсадилися. Мисливцi ледь устигли видертися в сiдла, як iз хащi повалила найрiзноманiтнiша звiрина. «Але ж загоничi ще далеко», – вiдзначив Мускулюс. Та йому вiдразу стало не до мiркувань, бо почалася справжня плутанина.