Шмагія

Знесилений, тимчасово ослiплий, чаклун падав з коня.

Дякувати комусь: упiймали.

До столицi поверталися галопом. Цього разу для Мускулюса знайшлося мiсце в каретi: Його Величнiсть особисто розпорядилися! Інакше залишився б консультант лейб-малефiцiуму в Фiльчинiм Бору на весь випробувальний термiн. Екстрим-викид мани не минаеться марно. А для адепта школи Нихона Сивочола обертаеться найжорстокiшим розслабленням членiв на добу й бiльше, що змiнюеться перiодом занепаду сил. Як пiсля народноi реттiйськоi гри «кiлля-на-вимолот», де гравцi молотять одне одного дрюками, нехтуючи захист: хто, значить, швидше звалиться.

Треба сказати, що Просперо Кольраун був гiдною парою учневi, крекчучи та охкаючи.

На зворотньому шляху не обiйшлося ще без дрiбки капостей. Колесо в карети вiдвалилося, слуга здуру в багаття «горючих слiзок» замiсть дров пiдкинув, кухар ошпарився та висловлювався так, що якби мав хоч краплю мани… Однак помалу неприемностi зiйшли нанiвець i вщухли без серйозних наслiдкiв.

Немов бридкий оцет, щедро вилитий на короля з почтом, поступово видихався.

Мускулюс дивувався. Вiн ладен був голову закласти, що нiяким шкiдливим волхвуванням у лiсi не тхнуло! А тим бiльше «заточеним» на пiдривання трону Реттii. Попруга лопнула, рука здригнулася, серп метальний пiшов не туди, шкарбун-сiкач невлад iз кущiв виломився… Не чаклунством, виходить, а природнiстю: не тхне, не пече, а вся гидота нiби сама собою дiеться. Влаштувати жертвi цiлий букет капостей – це досвiдченому малефiковi раз плюнути, два тупнути.

Тiльки от лихо: колега-чароплiт неодмiнно чужу ману зачуе! Чи може пес помочитися, щоб iнший не нанюхав?!

Отож-бо й воно…

По поверненнi в столицю Департамент Монаршоi Безпеки без зволiкань почав розслiдування. Вiдрядили у Фiльчин Бiр взвод досвiдчених каземат-нишпорок для слiдчого експерименту. На жаль, через розлив Ляпунi службовцi добулися до мiсця подii лише взимку, коли рiка замерзла. У столицю вони повернулися ближче до весни, i iхнiй звiт вiдзначався суперечливiстю.

Сiмейку Борнеусiв, котра очiкувала повернення слiдчих у камерах казенноi темницi, допитали – пiд тортурами з’ясувалися iхнi благi намiри. Рятували, мовляв, Його Величнiсть, клали голову на вiвтар батькiвщини. Пана Кольрауна в кулi нiяк не впiзнали, прийняли за злостивого демона з вигляду й за вчинками. Гнiдого гнали виключно на пiдмогу найяснiшiй особi, бо чаклун урочив.