Шмагія

Незабаром слiдство було припинено, вiце-барона з синами випустили з темницi з почестями, склали публiчнi вибачення i найвище нагородили Орденом Мимовiльноi Звитяги, спецiально заснованим для такого випадку.

А чаклуновi Андреа Мускулюсу зарахували випробувальний термiн.

Із подякою перед усiм лейб-малефiцiумом.

Мускулюс не знав, що напередоднi виправдального вироку до королiвськiй спальнi незрозумiло як потрапила депеша вiд сумно вiдомоi Ради Безкорисливих Змовникiв. Вибачаючись за невдалий замах, РаБеЗ завiряв, що вiдтепер Едварда Реттiйського занесено до списку недоторканних для замахiв осiб.

Втiм, чаклун не знав про це й зараз, а отже, такi вiдомостi виходять за межi спогадiв Андреа Мускулюса.

Це так, до слова.

CAPUT III

«Здавалося, старi волхви, проголосив: „йдемо на ви!“, збрехали чаклуновi…»

– …Ой, що за пан до нас завiтав? Ай, важко пановi йти! Уй, кошель до землi тягне? Агов, Тацит iз Ощипом поспiшають на помiч! Цiеi ж митi полегшимо бiдолашного пана…

– Вгамуйся, Таците.

Це малефiк зi столицi. Напiдпитку, – похмуро повiдомив слуга, видiлений Мускулюсу в провiдники.

– Га?!

Приятель говiркого Тацита вочевидь почув незнайоме слово. І, швидше за все, прийняв його за лайку. Зате живчик Тацит виявився куди ерудованiшим:

– Ах, це ж зовсiм iнша рiч! Ух, чого ж ти вiдразу не сказав?! Ех, проведемо пана! Чого доброго, причепиться шелупiнь дуболомна, а на всякий гик не наврочишся! Та й навiщо ману на шантрапу марнувати, коли Тацит Горлань завжди залюбки? Ходiмо, пане малефiку, женiть геть тугу-журбу…

До тупого Ощипа нарештi дiйшло, з ким вони мають справу.

Богатир заквапився пiдтримати напарника:

– Так того ж… аякже! Спровадимо…

– Пани малефiки, – втовкмачував йому напарник, уже йдучи, – вони, вважай, святi! У святих, Курячий ти Ощип, усi прокльони завжди збуваються. І в панiв малефiкiв теж. Таким приемним панам грiх не допомогти…

Сам Андреа в захоплюючiй бесiдi участi не брав. Лише вiдзначив мимохiдь: «Ти ба! Молодець ланд-майор! У них тут грабiжники, й тi ввiчливi…» Голова в чаклуна була зайнята зовсiм iншим: iй доводилося керувати саботажниками-ногами.

Товстоп’ятi ледарi, сварили тротуар, п’яний до свинячого вереску, намагалися пiти у вiдпустку до ранку. Ще в аустерii малефiк звичним зусиллям перевiв усю необхiдну витрату мани в сферу амбiт-контролю, й тепер у мозку зчинився справжнiй шарварок.

Вiд барвистих плям iдко несло тривогою.