Шмагія

Ретельно обходячи нещасливi пасочки: спiткнутися й розбити на додачу правий мiзинець було б уже цiлковитим крахом. Напився, нездара? Волхвування тобi ввижаеться, недоумку?! Хотiлося впасти на розстелене лiжко, заплющити очi, забутися… Бiля ворiт, iз будки, буркотливо гавкнув Нюшка: носить, мовляв, усiляких! Мускулюсу пригадався Дикий Янгол, i вiн вирiшив був поскаржитися псовi на самотнiсть, але пiдвiв очi й скам’янiв дурною тичкою.

На другому поверсi дому Швелерiв свiтилося вiкно.

Видимо, там розташовувалася спальня хвороi Ядвiги.

Звiдси можна було розгледiти лише рiзьблену спинку лiжка, – поважне родинне ложе, де справно зачиналися маленькi швелерята й вiдходили в свiт iнший старi, поступаючись спадкоемцям правом бити, м’яти й дубити. Над лiжком виразно виднiвся на свiтлому тлi силует хазяiна Леонарда. Обличчя чинбаря свiтилося радiстю, губи ворушилися, вимовляючи нечутнi звiдси слова, а схожими на окости ручиськами Леонард робив паси.

Прокляття!

У цих пасах крилася система.

Пес Нюшка гавкнув голоснiше, дивуючись гостевi: чому чекае зовнi? Ворiт у Фарбiвнiй слободi не замикали. Але Мускулюс залишився глухий до натякiв пса. Весь перетворився на увагу, стежив за пасами хазяiна. Абсолютно невiдомi комбiнацii. Безглузда ритмiка пальцювання. Плечi трохи напруженi, вiн сутулиться, тому жест виходить скутий, немов у початкiвця. Але помилка виключалася. Такi рухи не вiдбуваються самi собою, пiд час бесiди з пригнiченою недугами дружиною.

І – щастя. Немислиме, незбагненне, юне щастя на бичачiй пицi чинбаря.

Сили на Вишнi Емпiреi не залишалося.

Але й покинути все, як е, малефiк вiдмовлявся. Пес аж зайшовся вiд заздрощiв, коли Андреа почав обнюхувати повiтря, беручи «верхнiй слiд». Для висновкiв вистачило п’яти хвилин. Якби сюди з’явився обер-прокуратор Нагляду Сiмох i привiв Андреа Мускулюса до присяги – чаклун заприсягся б на «Зводi Мажестики», що дii Леонарда Швелера не отримували жодного вiдгуку в тихому вирi астралу.

Маною хазяiн не володiв, паси його виявилися оманою, система – нiсенiтницею, рухи – наслiдуванням. Так бульварний мiм передражнюе солдата, пекарку, стражника, хоча не е жодною з жертв свого мистецтва.

– Що ж ти дiеш, дядьку? – похмуро пробурмотiв чаклун.

– Моя школа! Вам подобаеться, майстре Андреа?

Хлопець-дурник, великий знавець кулiнарного ремесла, виступив iз тiнi акацii. Вiн посмiхався.