Шмагія

Дозволяючи тiлу йти знайомим курсом, сублiмуючи ману, Мускулюс запiзнiло сварив себе за пияцтво. Ясно: таемничий дiдок, дитяче «чаклунство» й пантомiма Леонарда Швелера – плiд уяви, розпаленоi кминною! Кмин взагалi кепсько впливае на розлиття флегми! Мало того, згодом, щойно Андреа лiг у постiль, почали снитися й зовсiм нiсенiтницi: хтось iз сусiдiв, пiдхопив лунатизм вiд близькостi лiлльских дiвок та блукав дахом, голосно стогнав, потiм завис на ринвi, намагаючись виламати пруття грат на жаданому вiкнi, дiвицi радiсно взяли участь у зламуваннi, й лише героiзм капралiв, а також влучнiсть Т’ядена, що вибiг надвiр зi жменею розжарених горiхiв-шибунцiв…

Зрозумiло, кошмар! Марення! Якщо засинаеш на тверезу голову, нiколи такого не насниться! Чаклун завершив вправи й посипав голову попелом.

Не буквально, певна рiч.

Рипiння завiсiв на дверях залишилося б непочутим, якби контрапунктом йому не пролунало вимогливе нявкання. На ганку з’явився срiблястий котисько в пошуках снiданку. І далi репетуючи, Косяк знехотя сторонився, випускаючи з дверей хазяiна.

Леонард Швелер статечно вклонився малефiку й жестом чепуруна змахнув з каптана невидимi порошини. Начебто не до фарбiвнi, а на свято зiбрався. Звички чепуритися, а також милостивого виразу обличчя, наскiльки чаклун пам’ятав, за Швелером ранiше не водилося. Та й суконних каптанiв вiн уникав, обходячись пiдручним матерiалом. Куртка iз замшi, штани з юхти, чоботи з кирзи, капелюх iз велюру. Сорочка, здаеться, з лайки, але тут Андреа мiг i призабути.

Кажуть, люди до старостi змiнюються.

Правду кажуть.

«Це через Ядвiгу… Хто ж мiг знати?» – похмурою латимерiею сплив у пам’ятi голос ланд-майора. Слiдом потягнувся слизький хвiст водоростей-спогадiв. Кмин кмином, а розмова з Намюром нiяк не була хмiльним кошмаром.

«Вiчний Мандрiвцю! П’ять рокiв тому Фiльчин Бiр, зурочення по площинах… Ост-ост-норд-норд-ост. Наша з Просперо робота, присягаюся Овалом Небес! Пiшла молодиця по ягоди…»

«Хто ж мiг знати?» – знову запитав майор-невидимка.

Андреа знизав плечима. Якби й знали – нiчого не змiнилося б. Життя й безпека Його Величностi понад усе. Зачепили рикошетом? – нарiкай на долю. Цiкаво, як та вiдьма вбереглася? Убiк шаснула? Прикрилася? Цiкаво було б глянути на неi. Прикритися вiд удару бойового мага трону…

Сумлiння боляче кололо в селезiнку.

У сумлiння з учорашнього вечора вiдросли шпичаки, iкла й пазурi.

– Удачi вам на день, майстре Леонард.