Шмагія

Можна звузити калтер-еманацiю на кшталт ланцета, видалити фурункул на щоцi коханоi панi. Але хто поручиться, що завтра панi не пiдхопить «лиху кров» чи не отримае «винну пляму» на пiвобличчя на мiсцi колишнього фурункула?! Пригадуеться, один колега перестарався, тамуючи бiль, а внаслiдок отримав клiента-прокаженого…

«Маг не мiг, маже, а не може!» – одна з улюблених загадок Просперо Кольрауна.

Вiдгадуй, як зумiеш.

Усе це малефiк не ризикнув викладати майстровi Леонардовi. Навiщо позбавляти людину надii? Тим бiльше, що надiя була.

Лiкар бився-бився, знахарi билися-билися, вiдьма билася-билася… Виходить, цiлком можливо, що малефiк бiг, хвостиком махнув – тiтка й устала. Причина хвороби – ось вона, рiдна, дивиться не кривиться.

Давай, причино. Свое зурочення зняти – на це тебе вистачить.

У кiмнатi панував тяжкий дух немочi й зiлля, перемагаючи споконвiчних панiв: аромати протравлень i жирувань. Цетинка очевидно прибирала тут двiчi на день; на пiдвiконнi у вазочцi гойдалися свiжi нагiдки й чорнобривчики, щосили борючись iз духом хвороби.

На жаль, бiй був нерiвний. Андреа мимоволi скривився, нiби вiд зубного болю. На щастя, Леонард не помiтив слабкостi «благодiйника», цiлком поглинутий несподiваною удачею. Чаклун вiдсторонив майстра, пiдступив до хвороi. Жiнка лежала на лiжку, прикрита до горла чистим простирадлом. Збита подушка трiшки пром’ялася пiд потилицею: ледь-ледь, немов голова нещасноi важила не бiльше жменi пшеницi.

Як не дивно, обличчя Ядвiги не здавалося блiдим чи виснаженим – стомленим i вiдсутнiм було воно, це обличчя.

Вiрна дружина тихо долала тяжкий шлях. Так, стомилася. Так, знесилилась. Так, тягар. Але, позбавлена свiдомостi, жiнка намагалася й на цьому скорботному шляху залишатися непомiтною для домашнiх.

Мускулюс зробив знак родичам: «Не заважати!», схилився над лiжком. Замiнив простий нюх на magus naris. Принюхався. У складнiй гармонii не вiдчувалося еманацiй пристрiту чи залишковоi контузii вiд заклять Просперо. Свiтилася дивна нотка, глибоко, на самому краечку сприйняття… Що саме? Темна справа.

«Йдемо на глибину», – зiтхнув малефiк. Тонка дiагностика аури – справа для педантiв. Втiм, не вмiеш – не берись. Вiн випростався, жестом «Чорний единорiг виходить iз тiнi» окреслив простiр для роботи, розiгнав випадковi флюiди-покручi.

Заплющив очi.

Зосередився.

Перед «воронячим баньши» почали повiльно клубочитися рiзнобарвнi, як пес Нюшка, хмари, й сивi, начебто кiт Косяк, гiллястi струменi.