Шмагія

Маг замикаеться у вежi зi слоновой кiстки, вiсiм днiв бреде пiшки на верхнiй поверх, бере золоте яблучко, червоненьке блюдечко, наливае в блюдечко пiнту мiцного меду, що сам стоiть, а iнших валить, – i починае качати. Через строфу, максимум двi, трубадур видае приспiв високим штилем, i зв’язок забезпечено.

Дами ридають, кавалери в захватi.

Ставлячись до балад iз презирством реалiста, Андреа Мускулюс для зв’язку з учителем Просперо подався на площу Пiднесення. Нi, «Кульгавий Мiрошник» не вабив чаклуна.

Його цiлком задовольнила пивниця навпроти шапiто. Замовив кухоль ванiльного «з шапкою» та уточнив, що кухоль потрiбен класу «бюргер», мiсткiстю в один галон. І без недоливу, iнакше гiсть розгнiваеться! Поки замовлення вiдстоювалося («з шапкою» без недоливу – робота для умiльця!), Андреа гриз сухарики й лiниво роздивлялися навколо. Незважаючи на ранню годину, площа кишiла людом. Це якнайкраще сприяло його метi.

«Верхне чуття» пiсля огляду Ядвiги помалу налаштовувалося. Було потрiбно лише трiшки почекати.

Бiля шапiто галасувала дiтвора з бабусями. Мiсцями, прожилками м’яса в смачному шматку сала, юрмилася публiка краща: офiцери ескадрону кiнних пращникiв, розквартированого в Ятрицi, мiсцеве дворянство, бакалаври Лiцею Хiрургiчних Мистецтв i студiозуси Школи Праведного Суддiвства, мюнцмайстер iз родиною… Осiбно стояли гостi з Бейзеля – патрицii «Товариства Папуги», з ними укладачi й мiнiатюристи «Бiблii Карла Лисого». Пiд оглушливий дзенькiт лiр i арф, пiдтриманий iз флангiв виттям товстунки-туби, циркачi закликали публiку на вечiрню виставу.

«Цирк Виродкiв» старався щосили. Дiтвора ойкала, коли двогорбий ельф iз вивернутими стегнами ходив колесом навколо цверга на зрiст два ярди з чвертю, який грав на басовiй фiстулi з дульцем. Поруч бавився, виробляючи курбети й вольти, сивий китоврас Гриня; на його спинi творила дива гутаперчева лiлiпутка Зiзi. Лялькове личко акробатки залишалося незмiнно привiтним у найбiльш немислимих позах. Дiти смiялися, офiцери закохувалися, студiозуси гукали «Браво!»

Люд жадав видовищ.

«Добре, але мало», – означив ситуацiю Мускулюс. Зараз «avaritia ludus» юрби була йому, як ковток палаючого грогу в зимову холоднечу.

– Ваше пиво, пане!

– Дякую, голубе…

Для початку чаклун зловив i пiдсадив у кухоль дрiбного лярва-пiвника. В обмiн на пиво цей паскудник, що зазвичай спецiалiзуеться на жахливих заморочуваннях, дарував виняткову чiткiсть зображення.