Захребетник

Але, переступивши порiг та обвiвши поглядом виставлений товар, призначений завдавати поранення рiзного ступеня важкостi, Джеймс зрозумiв: усе не так уже й погано.

Цiлком пристойнi криси з Мальтану.

Можна дещо дiбрати зi стилетiв.

Списи – лайно.

Широкий вибiр ятаганiв для аматорiв.

Рустенськi шаблi – пiдробка.

Є непоганi брети iз чашкою в «пiв’яйця».

Углибинi крамницi хазяiн, жвавий товстунець, обговорював iз клiентом достоiнства мисливськоi шпаги. Клiентовi подобався довгий i мiцний клинок, що розширювався до вiстря на зразок лопаточки.

І рукiв’я подобалось. Але поперечна чека, вставлена в отвiр лопаточки, йому здавалася недостатньо надiйною.

Хазяiн однак запевняв, що чека нездоланна, як Овал Небес.

– Слона втримае! Дракона!

– Так уже й дракона… – сумнiвався клiент.

– Левiафана!

Мисливська шпага мало зацiкавила Джеймса. Такi в Реттii називали «свинячими мечами», i ходили з ними не на слона, а тим бiльше не на дракона, а на вепра.

Мабуть, клiент – палкий любитель кабанячоi печiнки…

Молодик повертiв у руках важкий палашзульфiкар iз роздвоеним вiстрям i повернув назад на стiйку.

Палаш не надихнув, незважаючи на екзотичнiсть «жала». Розчарував i легкий фламберж iз хвилястим лезом – головним чином, через цiну. Метнувши в мiшень один за одним три кинджали бахарськоi роботи, Джеймс кисло скривився.

І нарештi взяв ту брету, на яку накинув оком, щойно зайшов.

«Нiколи не варто явно демонструвати свiй iнтерес, – навчав його дiд. – Хоч би хто на тебе дивився, вiдкрито чи нишком, ворог чи торгiвець, будь незворушний.

Утiм, любий онучку, це поки що не для нашого коня паша. Такi речi розумiеш тiльки з роками…»

Джеймс тайкома посмiхнувся.

Ми, цинiки, i в молодому вiцi безпристраснi, як скеля.

Вiн зробив двiйко пробних випадiв, глибоких i зумисне повiльних. Взяв ряд недбалих парадiв: приму, терцiю, кругову секунду. Збоку могло здатися, що хлопця атакують шквалом сiчних ударiв. Завершилася серiя вiдхиленням одночасно з найглибшим passado sotto, при якому лiва рука обперлася об пiдлогу.

Вийшло непогано.

Дуже довгий i важкий клинок брети дозволяв на рипостi вдало зiграти корпусом, висмикуючи зброю в iншу площину.

– Не вельми… – зауважили позаду.

Не обертаючись, Джеймс повторив усю серiю – вiд першого випаду до завершального рипоста з passado sotto. Цього разу вiн у фiналi довiв справу до крайностi, буквально стелячись над землею та далеко вiдвiвши назад лiву ногу.