Привіт із обітованої

– Вам хоч пощастило, разом влаштувалися, – з заздрiстю говорить Ольга. (Ми знали, що iх вiдправили на один з курортiв бiля Мертвого моря).

– Гадаете разом? А дзуськи! Сашко працював за пiвсотнi кiлометрiв вiд мене, – кинувши нелагiдний погляд у бiк Панафону сказала Наталя.

– Еге ж. Санаторiй будували. Важкенько довелося. Жарота – технiка не витримувала, – пояснив Олександр.

– А ти? – я дивився зi спiвчуттям на худющого з впалими щоками, тридцятирiчного чоловiка.

– А я, терпiв… – вiн кинув швидкий погляд на дружину. – Ще б терпiв. Та ось… Наталя.

– Еге ж, терпiв. Не забрала, там би й залишився… тiльки в землi… Уявiть: мотори на пiдйомнику погорiли, то мiшки з цементом, пiсок i рiзну будiвельну всячину, примусили на собi перти аж на восьмий поверх. Лише погляньте, що вiд майже стокiлограмового чоловiка залишилося! – Очi Наталки волого зблиснули.

– Ну кiлограми – то наживне, а от здоров'я, запросто можна було згубити.

Особливо чоловiчу силу… – Пiдморгнув я Наталцi.

На це вона усмiхнувшись запевнила:

– Та начебто нi. Пiсля трьохтижневоi перерви, так узявся до роботи, що я вже почала боятися – на будiвництвi не добили, то у лiжку з ним щось станеться.

Як вiдсмiялися, Наталка почала розповiдати про тамтешне свое життя:

– Ви пам'ятаете, якоi спiвала Рахель? «Разом, у одне мiсце iдете». А вийшло тiльки й того, що на одному Мертвому морi.

Сашуня на будiвництвi губив здоров'я та кiлограми, а мене до iншоi роботи спробували пристосувати.

Вона взяла чоловiка пiд лiкоть.

– Іди, тримай чергу…

Провела поглядом, i, коли за ним зачинилися дверi, з серцем промовила:

– Одне вам скажу – тут усi чоловiки схибнутi на блондинках. Ну хоч бери й фарбуйся в iнший колiр… Взяли мне на курорт покоiвкою-офiцiанткою. Тобто на два мiсця, але за одну заробiтню плату. Я вже зрозумiла, що тут це полюбляють, особливо з нашим братом – «туристом».

Та це мене не лякало. Роботи я не боюся, тим паче, що знала для чого iхала сюди. Але коли менi запропонували ще й у лiжку попрацювати!… «Наталi, ти у нас матимеш феноменальний успiх!» – цмокав ласими гембами начальник. Вiдбивалася, як тiльки могла, та усьому е межа. От i довелося навiть не отримавши платнi, тiкати… Грошей ми з Сашунею без «цього», приробимо.