Привіт із обітованої

Вона розсмiялась якiйсь згадцi й сказала:

– Федю, ти ж не образишся як що ми з Олею вiдiйдемо на хвилинку – про нашi жiночi справи полялякати, еге ж?

Я дивився на жiнок i згадував, як близько мiсяця тому, чекаючи своеi черги у «Панафонi», ми познайомилися з Наталею та Олександром. Вони з'явилися в Ізраiлi за звичною схемою, як туристи. А потiм, у Єрусалимi, якраз пiд час екскурсii по шляху яким вели Ісуса на Голгофу, дали вiд групи навтiкача. Того ж таки дня приiхали до Тель-Авiву. І чудо! Якесь шосте вiдчуття, iх також привело до «Панафону».

Наталю я поважав за твердий характер. До якогось часу, вiн був прихований у глибинах душi сорокарiчноi симпатулi з статурою двадцятирiчноi дiвчини. Змарнувавши молодiсть iз «безхребетним» чоловiком-алкашем; нарештi зрозумiла чого iй потрiбно вiд життя i ще на батькiвщинi зiйшлася з теж розведеним Олександром. Дивлячись на цю пару, нiхто не мiг би сказати, що Сашко молодший за неi – такоi енергiйноi, компанiйськоi та вродливоi.

Погомонiвши, жiнки пiдiйшли до нас. Наталя жартома ущипнула мене за бока.

– Що це я, про нас та й про нас, а як ви оцi кiлька тижнiв прожили? А може – промучилися? Начебто не дуже спали з лиця. Напевне, не так, як нам дiсталося?

– Може й не так, – вiдповiла Ольга. – Та не набагато краще. Федя тиждень працював на приготуваннi салатiв у нiчнiй забiгайлiвцi. А як наскочила емiграцiйна полiцiя, довелося тiкати через вiкно. За роботу нiчого не отримав. Господар ще й вилаяв, коли прийшов за грошима.

Кричав, що штраф за нелегала заплатив, а вiн мае нахабство щось вимагати. Потiм Федя став спецiалiстом з миття вiкон. Як побачила на якiй вишинi вiн це робив мало не зомлiла… Зате платили добре. Ми навiть з боргами розрахувалися. Але знову ж таки, не минуло й двох тижнiв, як емiграцiйка тут як тут. І ось уже кiлька днiв сидить годувальник на моiх хлiбах. Мене ж добродiйка Рахель влаштувала тимчасово до бригади з прибирання будинкiв за мiстом. Там велика конкуренцiя, тому, виходжу працювати лише через день або два – звiдсiля й оплата.

– Що ж, будемо разом розбиратися з Рахеллю! – темпераментно вигукнула Наталя, зблиснувши очима в бiк акварiума. – О, Сашуня кличе: видно, наша черга пiдiйшла.

ПТАШНИК

Сьогоднi Наталка була задоволена вiдвiдинами офiсу i собою. «Яка ж вона розумниця. Та iй у своi сорок два не в Ізраiлi отиратися, а керувати в рiдному Днiпропетровську, як мiнiмум райрадою.