Невидима людина

Думаючи, що тут iдеться про якусь дрiбну крадiжку, мiстер Гакстер вискочив з-за прилавка й вибiг на дорогу перейняти злодiя. Тим часом мiстер Марвел (а це був вiн) з’явився знову. Цилiндр його був збитий набакир, у правiй руцi вiн тримав пакунок у синiй скатертинi, а в лiвiй – три книги, зв’язанi, як доведено згодом, пасторовими шлейками. Побачивши Гакстера, вiн розкрив рот, а тодi раптом повернув лiворуч i дременув щодуху. «Держи злодiя!» – гукнув мiстер Гакстер i кинувся слiдом за ним.

Враження мiстера Гакстера були глибокi, але короткочаснi.

Вiн бачив перед собою чоловiка, що хутко завернув за рiг церкви й пустився в поле. Попереду вiн бачив прапори, гуляли люди, але нiхто не кинувся на Гакстерiв крик.

– Держи злодiя! – вiдважно переслiдуючи втiкача, гукнув вiн iще раз. Та не пробiг вiн i десяти крокiв, як щось незриме вхопило його за пiдборiддя, i вiн з неймовiрною швидкiстю злетiв у повiтря. Не встиг вiн отямитись, як уже лежав на землi. Свiт, здавалося, розсипався мiльйоном iскор, i йому стало байдуже до того, що було далi.

XI. В ЗАЇЗДІ «КАРЕТА Й КОНІ»

Щоб ясно уявити собi перебiг подiй у заiздi, треба повернутися назад до того моменту, коли мiстер Гакстер побачив iз свого вiкна мiстера Марвела.

На той час у вiтальнi були мiстер Кас i мiстер Бантiнг. Вони серйозно заходилися обмiрковувати дивнi ранковi пригоди i, з дозволу мiстера Гола, докладно переглядали речi невидимоi людини. Джеферс, оклигавши вiд падiння, пiшов додому пiд доглядом своiх приятелiв. Мiсiс Гол склала порозкиданий одяг Незнайомця i прибрала кiмнату.

На столi пiд вiкном, за яким звичайно пожилець працював, Кас вiдразу знайшов три грубi рукописнi книги iз заголовком «Щоденник».

– Щоденник! – сказав Кас. – Тепер ми, в усякому разi, дещо дiзнаемось.

Вiкарiй стояв тут же, поклавши руку на стiл.

– Щоденник, – повторив Кас, сiдаючи; далi вiн пiдклав двi книги пiд третю i розгорнув ii. – Гм! Нiякого iменi на першiй сторiнцi. Оце так… Самi цифри.

Вiкарiй глянув через плече.

Кас гортав сторiнки, i обличчя його виражало розчарування.

– Ет! – сказав вiн. – Самi тiльки цифри, Бантiнгу.

– А дiаграм нема? – спитав мiстер Бантiнг. – Або малюнкiв, що прояснили б щось?..

– Подивiться самi, – запропонував Кас. – Тут, як судити з лiтер, написано росiйською чи якоюсь подiбною мовою, а трохи – по-грецькому. Ну, грецьку-то ви, я думаю…

– Звичайно, – вiдповiв мiстер Бантiнг, витягаючи окуляри i витираючи iх; видно було, що вiн почував себе якось незручно.