Невидима людина

Обiзнанiсть цього маленького чоловiка з грецькою мовою була наймiзернiша, але вiн був упевнений, що всi парафiяни вважали, нiби вiн знае i грецьку, i давньоеврейську. А тепер… Чи не признатися? А може, просто вдати, що вiн читае? Раптом вiн вiдчув якийсь дивний дотик до потилицi. Biн спробував поворухнути головою i зустрiв непереборний опiр. Немов чиясь важка тверда рука схопила його за голову i сильно тисне ii до столу.

– Не ворушiться! – прошепотiв чийсь голос, – або я розтрощу вам голови!

Мiстер Бантiнг глянув Касовi в обличчя, що було зовсiм близько вiд його власного, i побачив на ньому вiдбиття свого власного переляку й подиву.

– Я дуже шкодую, що мушу повестися з вам так брутально, – сказав Голос, – але нiчого не поробиш. Вiдколи це ви навчилися нишпорити в приватних записках дослiдникiв? – додав Голос, i два пiдборiддя, водночас гупнувши в стiл, клацнули чотирма рядами зубiв. – Вiдколи це ви навчилися вдиратись до приватного помешкання людини, що опинилася в бiдi? – i знову стук об стiл i клацання зубiв.

– Куди ви подiли мiй одяг?.. Послухайте, – провадив далi Голос. – Вiкна цi зачиненi, ключ од дверей у мене. Людина я дуже сильна, пiд руками в мене – кочерга, i до того ж я – невидимий. Будьте певнi, що, коли схочу, я можу любiсiнько вбити вас обох i легко звiдси вибратися. Розумiете? Отож-то. Якщо я пущу вас, обiцяете менi не робити нiяких дурниць i виконувати те, що я скажу?

Вiкарiй та лiкар перезирнулися, i обличчя в лiкаря видовжилось.

– Обiцяемо! – вiдповiв мiстер Бантiнг.

– Обiцяемо! – повторив за ним i лiкар.

Тодi Невидимець вiдпустив iм шиi, i вiкарiй з лiкарем випросталися на своiх стiльцях. Обличчя в них були дуже червонi, i обидва вони крутили головами.

– Сидiть, будь ласка, там, де й сидите, – сказав Невидимець. – Ось, бачите, кочерга. Входячи в цю кiмнату, – вiв далi Невидимець, ткнувши кочергу пiд нiс одному й другому, – я не думав, що тут хтось е, i сподiвався, крiм книг з моiми записами, знайти тут i свiй одяг.

Де вiн? Нi, не пiдводьтеся. Я й так бачу, що вiн зник. Хоч днi тепер досить теплi, щоб невидима людина могла бiгати гола, але вечори – прохолоднi. Менi потрiбен одяг та й ще дещо. Потрiбнi менi й цi три книги.

XII. НЕВИДИМЦЕВІ ВРИВАЄТЬСЯ ТЕРПЕЦЬ

З одноi дуже прикроi причини, яка зараз стане ясною, наше оповiдання доводиться тут знову перервати.