Невидима людина

Ви просто байдики б’ете.

– Звичайно, сер… ще хвилинку. Я зараз…

І мiстер Генфрi, хутко закiнчивши роботу, пiшов.

Вийшов вiн, проте, надзвичайно сердитий.

– А, чорт! – бурмотiв мiстер Генфрi, пробираючись мiстечком через замети. – Треба ж бо чоловiковi iнодi лагодити годинники… Подумаеш! – провадив вiн далi. – На тебе, значить, i дивитись не можна? – І знову: – Здаеться, що нi. Якби тебе шукала полiцiя, то й тодi ти не змiг би бути бiльш закутаний та забинтований.

На розi вулицi вiн побачив Гола, який нещодавно одружився з господинею заiзду, де зупинився Незнайомець, i вряди-годи, коли випадала нагода, перевозив пасажирiв з Айпiнга до Сiддербрiджа.

Тепер вiн саме повертався додому. Судячи з того, як вiн поганяв коня, Гол, очевидно, вже хильнув трохи в Сiддербрiджi.

– Як справи, Теддi? – гукнув вiн мимохiдь.

– У вас там якийсь чудернацький постоялець, – вiдповiв Теддi.

Гол зупинився.

– Що таке? – спитав вiн.

– Та якийсь там чудернацький пожилець зупинився в заiздi «Карета й конi», – пояснив Теддi.

 – Їй же бо!

І вiн жваво заходився описувати Голу химерного Незнайомця.

– Вiн так наче перевдягнений. Я, в усякому разi, неодмiнно подивився б на його обличчя, якби вiн спинився в мене, – вiв далi Генфрi. – Але жiнки завжди такi довiрливi, коли йдеться про когось чужого. Вiн оселився у вас, Голе, i не сказав навiть свого iменi.

– Та невже? – спитав Гол, не дуже меткий на розум.

– Так, так, – наполягав Теддi.

 – І заплатив за тиждень. Отож ранiше ви його не здихаетесь. І купу рiзних речей, каже, мае – завтра йому тiльки привезуть. Лишаеться сподiватися, що це не будуть ящики з камiнням, Голе.

І мiстер Генфрi розповiв, як його тiтку в Гастiнгсi обдурив якийсь зайда iз порожнiм чемоданом. Уся ця розмова викликала у Гола якiсь неяснi пiдозри.

– Ну, поiхали, стара, – хльоснув вiн свою кобилу, – Треба навести лад.

А Теддi, розваживши душу, i собi почвалав далi.

Не довелось-таки Головi «наводити лад», бо коли вiн повернувся додому, добре перепало йому вiд дружини за те, що загаявся в Сiддербрiджi; тож на всi своi несмiливi запитання вiн чув лише гострi й ухильнi вiдповiдi. Але насiння пiдозри, посiяне Теддi в його душi, зiйшло.

– Ви, жiнки, на цьому не розумiетеся, – буркнув собi пiд нiс мiстер Гол, твердо вирiшивши при першiй же нагодi докладнiше дiзнатися про свого пожильця.