Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

– Ідiть ворожiть, а я пiду метати кокоси.

Френолог, котрий вештався неподалiк, кинувся до нього.

– Даруйте, – сказав вiн, – череп влаштований набагато цiкавiше. Нiякий кокос не зрiвняеться хоча б з вашим…

Гардкасл тим часом пiрнув у темний отвiр намету, зсередини почулися невиразнi голоси. Том Гантер рiзко щось гаркнув френологу, виказавши сумну байдужiсть до переваги цiлком точних наук, а кузина його мала намiр продовжувати суперечку з коротуном-священиком, як раптом iз подивом замовкла.

Джеймс Гардкасл вийшов iз намету, i, судячи з виблискування монокля i похмурого обличчя, здивування його було не меншим.

– Вашого iндуса немае, – несподiвано сказав вiн. – Вiн зник. Якийсь чорношкiрий старий прошамкав, що Учитель не бажае видавати священнi таемницi.

Ледi Маунтiгл, сяючи, повернулася до своiх гостей.

– Ось бачите! – вигукнула вона. – Казала я вам, що вiн набагато вищий за все, що вам привидiлося! Вiн ненавидить суету i занурився у самотнiсть.

– Вибачте, – серйозно сказав патер Браун.

– Може, й знаю, – вiдказала господиня. – Коли вiн хоче побути на самотi, то ховаеться в монастирський дворик. Це наприкiнцi лiвого крила, за кабiнетом мого чоловiка i за нашим музеем. Ви чули, либонь, що тут колись i справдi був монастир.

– Чув, – пiдтвердив священик, ледь помiтно всмiхаючись.

– Якщо бажаете, – сказала його спiврозмовниця, – ходiмо туди. Вам неодмiнно треба переглянути колекцiю мого чоловiка, особливо – «Багряний мiсяць».

– Мене цiкавлять всi експонати, – озвався Гардкасл, – у тому числi й Учитель.

І вони звернули на дорiжку, що веде до замку.

– А я, – пробурчав невiрний Фома, – хотiв би знати, навiщо цей шахрай сюди з’явився…

Неприборканий френолог спробував зупинити його в останню мить i мало не схопив за поли маринарки.

– Ваш череп… – почав вiн.

– … зараз лусне, – докiнчив Гантер. – Так завжди бувае, коли приiжджаю до Маунтiглiв.

І вiн вiртуозно вислизнув iз лап ученого.

Дорогою у дворик гостi пройшли довгу залу, вiдведену господарем пiд азiйськi дивовижi. За вiдчиненими дверима крiзь готичнi арки виднiлося свiтле небо над квадратним двориком, по якому i чигали колись ченцi. Але перед поглядами гостей вiдкрилося щось бiльш вражаюче, нiж монах, котрий постав iз могили.

Це був лiтнiй чоловiк, одягнений у все бiле, в блiдо-зеленому тюрбанi, але з англiйським рум’янцем i сивими полковницькими вусами.