Сни в оселі відьми

І тодi з Єгипту вийшов Ньярлатотеп.

Нiхто не мiг сказати, хто це такий, але в ньому текла стародавня кров тубiльцiв i виглядав вiн, як фараон.

Фелахи падали на колiна, побачивши його, хоча й не могли пояснити причини.

Вiн повiдомив, що постав iз мороку двадцяти семи столiть та отримував вiстi з мiсць, що лежали за межами цiеi планети.

Смаглявий, стрункий i зловiсний, Ньярлатотеп прийшов у цивiлiзованi землi, накопичуючи дивне приладдя зi скла i металу й збираючи з цього iще дивнiшi пристосування.

Вiн багато просторiкував про науки – електрику та психологiю – i демонстрував здiбностi, вiд яких тi, хто бачив його, втрачали дар мови i завдяки яким його слава поширилася з блискавичною швидкiстю.

Люди радили один одному поглянути на Ньярлатотепа i водночас тремтiли вiд цього.

І куди б не приходив Ньярлатотеп, там усюди зникав спокiй, адже досвiтню тишу розривали зойки жаху.

Нiколи ще жахливi волання не становили такоi проблеми для суспiльства. Тепер мудрецi майже шкодували, що не можуть заборонити людям спати у вранiшнi години, щоб лемент мiст не так вiдчутно мордував блiдий жалiсливий мiсяць, який тьмяно освiтлював зеленi води пiд мостами i старi шпилi, що встромлялися у блiде небо.

Пригадую, як Ньярлатотеп прийшов у мое мiсто – велике стародавне страшне мiсто незлiченних злочинiв.

Мiй приятель розповiв менi про нього, а також про привабливi принади та чарiвнiсть його одкровень, i мене захопило пристрасне бажанням пiзнати його найглибшi таемницi.

Мiй товариш казав, що цi секрети були жахливi i здатнi вразити навiть найбурхливiшу уяву. А картини, що з’являлися на екранi у затемненiй кiмнатi, передрiкали те, що нiхто, окрiм Ньярлатотепа, пророкувати не наважувався. І в метушнi своiх спалахiв вiн забирав у людей те, що нiколи не вiдбирали ранiше, воно лише вiддзеркалювалося в очах.

І всюди я чув натяки на те, що тi, хто знав Ньярлатотепа, спостерiгали явища, недоступнi для iнших.

Тiеi спекотноi осенi я йшов крiзь нiч разом iз неспокiйною юрбою, щоб побачити Ньярлатотепа, крiзь задушливу нiч, угору нескiнченними сходами, в тiсне примiщення.

І в змiнi тiней на екранi я бачив закутанi в плащi постатi серед руiн i злi жовтi обличчя, що визирали iз-за повалених монументiв.

І я бачив, як свiт бореться з пiтьмою, з хвилями руйнацii, якi надходили з глибин космосу; вихор, кружляння, боротьба навколо Сонця, що тьмянiе й вистигае.