Подорожі Лікаря Дуліттлa. Підготовка

Можна, я принесу ii завтра?

– Ну, якщо в неi важкий перелом ноги, то гадаю, краще було б подивитися ii сьогоднi увечерi. Можливо, вже запiзно, i я не зможу сильно допомогти, але я пiду з тобою до вас додому й огляну ii.

Ми помацали одяг бiля камiну, i виявилося, що мiй вже цiлком сухий. Я пiднявся iз ним по сходах у ванну й перевдягнувся, а коли спустився, то Лiкар вже чекав на мене зi своiм маленьким чорним саквояжем, повним лiкiв i бинтiв.

– Ходiмо, – сказав вiн. – Дощ уже припинився.

Надворi знову стало свiтло, а вечiрне небо все було червоне вiд захiдного сонця, i дрозди спiвали в саду, коли ми вiдчиняли ворота й спускалися сходами до дороги.

П’ята глава. Полiнезiя

– Я думаю, ваш дiм це найбiльш цiкавий дiм, в якому я коли-небудь бував, – признався я, коли ми рушили в напрямку до мiста. – А можна я прийду до вас завтра ще раз?

– Звичайно, – посмiхнувся Лiкар. – Приходь у будь-який день, коли забажаеш. Завтра я покажу тобi сад i мiй приватний зоопарк.

– О, у вас е зоопарк? – вигукнув я.

– Так, для великих звiрiв у будинку затiсно, тому я тримаю iх у зоопарку в саду. Це не така вже й велика колекцiя, але вона по-своему цiкава.

– Це, мабуть, просто фантастично, – зауважив я, – умiти розмовляти всiма мовами рiзних тварин. Як ви гадаете, а я мiг би навчитися?

– Поза всякими сумнiвами, – запевнив Лiкар, – тiльки потрiбна практика. Ти маеш бути дуже терплячим, пам’ятай це. Взагалi-то було б найкраще, якби з тобою почала займатися Полiнезiя.

Саме вона дала менi першi уроки.

– А хто така Полiнезiя? – запитав я.

– Полiнезiя це захiдноафриканська папужиха, яка в мене жила. Зараз вона вже не зi мною, – промовив Лiкар iз сумом.

– Вона що, померла?

– Нi-нi, – заперечив вiн. – Вона все ще жива, сподiваюся. Але коли ми приiхали в Африку, вона виглядала такою щасливою вiд того, що повернулася в свою рiдну краiну. Вона плакала з радостi. А коли прийшов час менi вирушати назад в Англiю, то в мене не вистачило духу виривати ii з ii сонячного краю… Щоправда, вона казала, що, як треба, то поiде зi мною.

Я залишив ii в Африцi. Ах, як страшенно я за нею скучав. Вона плакала, коли я вiдпливав. Але думаю, я вчинив правильно. Вона була одним iз найкращих друзiв, яких я мав у своему життi. Саме вона першою пiдказала менi iдею вивчити мови тварин i стати ветеринаром. Я часто собi думаю, чи щаслива вона в Африцi i чи я ще побачу колись ii смiшне, симпатичне, поважне обличчя.