Постріл в Опері

Чуб вульгарно вiдскочила й завалилася на плюшевi подушки, недоречно пiдбита пiд колiна краем дивана, мало не придушивши Ізиду Пуфик, яка безтурботно спала. Руда кицька трохи розплющила жовте око й, муркнувши французьке «Фi!», продовжила перерваний хазяйкою процес.

А Акнiр, зробивши мудрований повiтряний пiрует, безславно впала на пiдлогу, зчинивши неабиякий гуркiт.

Скрикнувши, Маша похопилася до неi.

Дочка Килини лежала, звiвши до лоба сповненi жалостi очi.

– Ой… – по-дитячому пхикнула вона.

– Корiнь! Дайте iй чортiв корiнь! – запанiкував чорний кiт Бегемот i в три стрибки метнувся з кiмнати до коридору.

Маша побiгла за котом. Даша – за Машею.

Кiт уже пiдчепив пазуристою лапою дверi господарчоi шафи, де зберiгалися численнi банки й пляшечки, що залишилися вiд передчасно померлоi Килини.

– Верхня полиця! – нявкнув кiт.

– Катю! Драбину! – Даша побiгла до кiмнати.

Хмурячись на скiмлячу воiтельку, Дображанська без особливого бажання пiдхопила важку спiралеподiбну драбину, що жила бiля книжкових полиць.

– Шмаркачка, – кинула вона на ходу.

Даша пiдхопила вантаж праворуч. Пересуваючись дрiбненькими кроками, Трое насилу затягли дерев’яне одоробло до коридору, й хвилин сiм-десять по тому, хвилюючись i перекидаючи випадковi банки, Маша вiдшукала на верхнiй полицi бляшанку з биркою «Корiнь чортiв».

Та коли трiйця повернулася до круглоi кiмнати, пiдлога була незаймано вiльною – Акнiр, яка щойно вдарилася, розчинилася в повiтрi. А там, де стояла спiралеподiбна драбина, опинилася дуже несподiвана рiч.

Книжкова шафа, що насправдi виявилася замаскованими дверцятами, була трохи прочинена, й, заглянувши до знайденоi схованки, Трое побачили простору комору.

– Тут цiла кiмната! – здивовано ухнула Даша. – Ця мала намагалася в нас щось поцупити. Проте не встигла.

Землепотрясна пiдняла зошит, розпластаний на пiдлозi, з нитяним «язиком» закладки. До «язика» був прив’язаний великий давнiй ключ.

– Паскуда малолiтня, – охарактеризувала зниклу Катя, вiдчиняючи шафу-дверцята ширше.

Лiворуч розмiстився розлогий i рiзномастий гардероб.

Щiльно спресований одяг, наче позичений iз костюмерноi якогось театру. Чорна чернеча ряса поряд iз манiрно-лiловим боа. Золотокняжа сукня з важкоi, пiдбитоi хутром парчi й з оборками, нiби кремове тiстечко, легковажно-рожевий капот, що притулився до смугастого пiджака Остапа Бендера. Нагорi, на антресолях, наваленi пiрамiди картонок з капелюхами.

Праворуч комору посмугували дерев’янi полицi.