Постріл в Опері

Вдома я. Пiшла з дому. Тобi все одно.

І Маша несподiвано здогадалася: саме цiлковитий спокiй Веронiки й виводить Дашу Чуб iз себе.

Дашу дратуе, що матiр ну нiчим не виведеш iз себе!

– Ти – доросла, самостiйна людина й маеш повне право жити де i як хочеш, – висловила свою батькiвську думку Веронiка. – Якщо ти хочеш поговорити про нашi стосунки, для цього не обов’язково провокувати скандал. Я знаю, у тебе такий характер. Емоцiйний. Тобi легше сказати про наболiле у виглядi крику. Але я ще раз повторюю: ти можеш менi сказати геть усе в спокiйнiй формi.

Я тебе зрозумiю.

– А-а-а-а-а-а!!! – загорлала Чуб. – От бачиш! Бачиш! – повернулася вона до Машi. – З нею зовсiм неможливо розмовляти!

Маша, проте, бачила зовсiм iнше:

– Дашо, але в тебе чудова мама…

– Ось! Усi так кажуть! Усi! – впала у вiдчай дочка. – Чудова! Та вона найгiрша за всiх найгiрших мам!

– Дашо, – тихо спитала Маша, – ти мою маму бачила?

– Та твоя порiвняно з моею – янгол, янгол! Нi, набагато краще, нiж янгол, – нормальна людина! Якби в мене була така мама, як у тебе… Тобi подобаеться моя? О’кей.

Вирiшено! Давай махнемося не дивлячись! Мамо, ти чула, ми з Машею вирiшили обмiнятися мамами? – з надiею заявила вона. – Я пiду жити до ii мами. А Маша житиме з тобою.

Їi надii не справдилися.

– Гаразд, нехай Маша поживе в нас. – Веронiка пiдсунула доньцi чашку з чаем. – Я заварювала, як ти любиш, з м’ятою. Їжте. А я поки пiду подивлюся, як там ваша бiдолашна… До речi, як вона намагалася покiнчити з собою?

Жiнка iз задоволенням запалила.

– Вона вiшалася! – гаркнула Даша. По ii круглих щоках повзли довгi сльози.

– Вiшалася? – захопилася Веронiка. – Як Марина Цветаева!

– Так. І вона теж поетеса!

– Тодi зрозумiло, чому вона вирiшила повiситися. Бути поетом – це практично нестерпно.

Даша демонстративно затулила долонями вуха, розкрила рота й вивергла незносний довгий крик.

Мати з любов’ю погладила дочку по стокосiй макiвцi, усмiхнулася Машi й вийшла з кухнi.

У кишенi Чуб закричав конкурент.

Продовжуючи кричати, та вийняла мобiльний, скривилася, дивлячись на вiдображення номера, й, скривджено заглухнувши, натиснула кнопку.

– Так, Катю! – гаркнула вона. – Так, засвiтилося. Якась тiтка намагалася повiситися, й ми ii врятували…

– Тiтка намагалася повiситися? – розрiзнила Маша далекий Катин голос. – І що це нам дае?

– Може, щось i дае. Ми не знаемо. Вона поки що спить.

– Так будiть ii i хутко з’ясовуйте! У нас за два днi Суд.