Постріл в Опері

Дивилася й боялася його.

І тому втрете ii Таемниця залишилася таемницею.

– Якщо нас виженуть з Киевиць, – сказала вона, – ми не зможемо жити у Вежi. А я… не знаю, чи зможу повернутися додому. Мама не зрозумiе… я не зможу пояснити… i… я не знаю, що робити.

Маша не стала сперечатися.

Не стала нагадувати, що iще вчора Чуб запевняла: Машина мама – «янгол, янгол».

Дочка «янгола» була зайнята – намагалася змусити себе зрушити з мiсця й увiйти до пiд’iзду.

– Не дрейф! Прорвемося! Перемога буде за нами! – засмiялася Землепотрясна Даша, яка нiколи не втрачала гарного настрою бiльше нiж на п’ятнадцять хвилин.

 – Треба просто показати Суду твою матiр, i вони одразу визнають нас чортiвками, бiсихами… А окрiм того, це вже моя мати. Зараз вона дiзнаеться, що значить мати нормальну дочку! Ходiмо, – пiдштовхнула вона Машу до парадного. – Варiантiв нема. Хочеш чи не хочеш, а треба дiзнаватися, чи е в тебе вiдьми в роду. Це я беру на себе. Нагадай-но, як мою маму звати?

– Ганна Миколаiвна.

Роздiл четвертий, у якому мертвi воскресають

– Добридень, я ваша тiтка, я приiхала з Киева й буду у вас жити!

    Із кiнофiльму «Легке життя»

– Добридень, Ганно Миколаiвно? Я Даша Чуб! Ви мене пам'ятаете?

Огрядна руда жiнка, яка вiдчинила iм дверi, встигла полоснути очима блудну Машу.

Але розкрити рота не встигла – Даша зробила це першою.

– Ви на Машу не звертайте уваги, вона вза-агалi прийшла речi забрати. А у вас тепер житиму я!

– Що…

Вiд несподiваностi iхньоi появи, а ще цих слiв, Ганна Миколаiвна не змогла закричати.

Не змогла навiть поставити в кiнцi «що» знак запитання.

Подив кляпом закупорив iй горло.

– Розумiете, – солодко пояснила iй Даша, – ми з Машею вирiшили помiнятися мамами. Тому Маша пiде жити до моеi, моя мати не заперечуе. А я житиму у вас.

– Що? – Ганна Миколаiвна вчепилася в Дашу очима.

– Я житиму в Машинiй кiмнатi. І ви будете вiдтепер моею мамою! – голосно розтлумачила iй Чуб.

– Не кричи!

– Гаразд, мамо, – поступливо погодилася Землепотрясна.

– Яка я тобi мама! – розгонисто закричала Машина мати. «Кляп» вилетiв з ii горла. – Хто ти взагалi така? Приперлася… Хулiганка! Повiя! Цяцьками обвiшалася, розмалювалася…

Тут Даша нарештi знайшла гiдного слухача, що не спустив но-воявленiй «дочцi» анi розмаiття брязкалок, анi яскравого гриму, анi епатажно-нацiонального вбрання.

– Щоб ноги твоеi тутечки не було! – загорлала Ганна Миколаiвна. – А ти!.. – дiйшла черга до Машi.