Постріл в Опері

– Я тобi сказала: пiдеш з дому, ти менi не дочка! Казала чи не казала? А ти втекла. Через вiкно, нiби крадiйка якась. Батька до могили загнала. Вiн у лiкарнi.

«У лiкарнi?»

Маша стислася в клубок.

«Правда чи нi?»

Мати не брехала – просто помножила правду на таке число, що докопатися до iстини було вже неможливо. Атакуючи, вона з ходу обстрiлювала супротивника кулеметною чергою докорiв, кожний iз яких безпомилково потрапляв у найнезахищенiше мiсце.

«Я – погана, я жахлива дочка. Як я могла…»

– У мене iнфаркт був.

Менi «швидку» викликали. Лiкар приiхав, сказав: що у вас за дочка така, що батькiв без ножа вбивае? Не дочка, а ворогиня якась. А тепер з'явилася. Насмiлилася! Йди геть! Ти не дочка менi вiдтепер!

– А я вам про що? – зробивши крок до «мами», вигукнула Чуб просто iй у вухо. – Ви мене чуете? Вона вам бiльше не дочка! – показала Даша на Машу, яка замружилася i дрiбно тремтiла. Рiшуче загородивши подругу собою, Даша заявила: – Я тепер ваша дочка! Даринка!

– Вали звiдси! – Ганна Миколаiвна безцеремонно штовхнула «дочку» в плече.

– А ось це, мамо, вже рукоприкладство, – суворо зауважила Чуб.

– Вали, кому сказала!

– Я нiкуди не пiду. Це мiй дiм. Ваша квартира приватизована?

– Що?

– Отже, приватизована, – злорадно заткнула нову «нормально» горлаючу маму нова «нормальна дочка». – Я все знаю!

– Тобi чого? – остовпiла мама.

– А дуже навiть того! – прибрала Чуб пози руки в боки. – Якщо вона приватизована, за законом Машi належить ii четверта частина. І якщо ви вiдмовляетеся визнати мене за дочку, за законом Маша може здати ii менi.

Ми вже з нотарiусом домовилися.

– Що-що?

– То ж бо й воно! Зараз iдемо й укладаемо угоду!

– На мою квартиру?

– На Машину четверту частину квартири, на якiй вiдтепер житиму я, – переможно посмiхнулася Землепотрясна. – Зрозумiло?

– Тiльки сунься сюди! – вискнула Ганна Миколаiвна. – Мiлiцiю викличу!

– Це я мiлiцiю викличу, – радiсно озвалася Чуб, – якщо ви вiдмовитеся мене впустити. Я покажу iм папери.

– Хулiганка!

– Це ви хулiганка. А я – законослухняна громадянка, i за законом нашоi держави Маша мае право зi своею часткою зробити все, що завгодно. Здати ii менi, продати ii менi… До речi, хороша iдея. Я купую ii частину й оселяюся тут. У вас який метраж? Метрiв п'ятдесят? А ти, Машо, чого стоiш? Іди збирай речi, папери там усiлякi. Не заважай менi з мамулькою сваритися.

– Яка я тобi «мамулька»? – осатанiла Машина мама. Маша прошмигнула до «дитячоi».