Постріл в Опері

Точнiше, не подобалася!

Вона вражала!

І це суцiльне враження, що породжувало зрозумiлий протест, бунт, партизанський рух i революцii, зазвичай завдавало вродливiй Катi одне лихо, як в особистому, так i в суспiльному життi.

– Невже, – презирливо спитала вона, – я схожа на жiнку, що хоче комусь сподобатися?!

Катя поправила дiловитий комiр-стiйку напiвчоловiчого, дорогого, престижного – зухвало некрасивого костюма. Провела по зализаному назад волоссю. Донедавна вона носила коротку стрижку. Але волосся й нiгтi Киевицi мали неконтрольовану властивiсть вiдростати за п'ять-шiсть годин.

І з волоссям Катя перестала боротися (нiгтi стригла двiчi на день – вранцi й увечерi!)

– Ви схожi на чистокровну вiдьму, – раболiпно прошепотiла Василиса Премудра, опускаючи очi. – У XV столiттi вас спалили б за вашу красу на вогнищi. Й мали б рацiю. Краса украiнок вiдома в усьому свiтi… Але чим пояснити таке скупчення вродливих жiнок на однiй територii? Вiдповiдь проста: у нас не було iнквiзицii.

Вiдьом спалювали на Заходi. В Росii та Украiнi ставлення до вiдьом завжди було толерантним. Іноземцi самi винищили свiй генофонд, тепер iздять за дружинами до нас. Але ви, ви, Катерино Михайлiвно…

Висока, довгоброва, дивовижна Катя протяжно зiтхнула.

– Послухайте, саме врода – не доказ, навiщо про неi говорити? – присiкла вона розпочату на ii честь оду. – І якщо ви прийшли сюди для того, щоб сказати, що я красива, наче вiдьма, ви даремно гаете час.

– Якщо половина киiвських вiдьом за вас Трьох, то лише тому, що ви така вродлива! – схвильовано заперечила iй Василиса Андрiiвна.

 – Вони бачили вас на Купалу. Вони вiрять у вас! У вас, Катерино Михайлiвно. Я прийшла до вас, щоб сказати: Киевицею будете ви. Тiльки ви. Одна ви. Я не могла сказати цього вчора, у присутностi Дар'i Андрiiвни й моеi студентки. Але вам слiд це знати. І бути готовою до проблем, якi неодмiнно виникнуть, коли Дар'я Андрiiвна й Ковальова дiзнаються…

– Що iм не бути Киевицями? Чому ви так упевненi в цьому? – спитала Катя.

Запевнення Васi iй не сподобалися – практично тими самими словами про ii обранiсть чорт Килини колись заманив Катю в пастку.

– Я вiрю в пророцтво Трьох, – сказала Вася. – Але саме воно, на жаль, i ввело нас усiх в оману. Вас Трое… Хоча мене вiдразу занепокоiло, що серед вас моя студентка. О, я надто добре ii знаю! Ковальова iнертна, пасивна, боягузлива, слабка. Вона б не змогла навiть стати гiдним iсториком.