Постріл в Опері

Щоб робити вiдкриття й доводити iх, потрiбнi смiливiсть, азарт, здатнiсть кинути виклик… І на тобi – Киевиця! Зiзнаюся, коли я була у Вежi, я пiдiбрала ii волосину. Й провела ритуал за допомогою кристала Атран. Вiн показав: у нiй нема анi краплi… анi краплi… Вона слiпа! Варто менi оголосити цей результат на Судi, нiхто бiльше не заiкнеться про Трьох. Якщо одна з вас слiпа, наче крiт, не може й мови бути анi про трiумвiрат, анi про пророцтво. Щодо Дар'i Андрiiвни…

Але Дар'я Андрiiвна Катерину Михайлiвну зовсiм не цiкавила.

Катя вiдчувала до Машi дивне почуття, близьке до любовi.

На вiдмiну вiд Дашi й бiльшоi частини людей у свiтi, Маша ii не дратувала (що, як ви зрозумiли, було досить нечасто). Катя поважала Машу (що бувало ще рiдше), поважала за знання, за логiку, за вмiння спiймати суть, охарактеризувати, сформулювати й досить органiчно сприймала навiть Машину скрупульознiсть, допитливiсть, яка змушувала ту виправляти й осаджувати Катю.

Катя й сама була скрупульозно допитливою, сама була логiчною й розумною.

Катерина завжди пiдбирала характери людей, що ii оточували, як одяг, – щоб не морщило i не тягнуло, не дратувало й не муляло. І Маша, хоч би ким вона стала потiм (i навiть якби для Катi вона стала нiким), була ii iдеальним одягом – по сутi, вона й була Катею, тiльки навиворiт…

Але головне, поява Машi вивернула навиворiт i Катю.

І рiч була не в тiм, що Маша, едина в усьому свiтi, не вважала Катю сукою. А в тому, що десь дуже глибоко частина Дображанськоi сучою не була.

Й до цiеi частини апелювала Маша, не помiчаючи решту… Вона нагадувала iй «iдiота». Улюбленого героя безнадiйно далекоi Катиноi юностi, якому люди здивовано прощали правду.

І хоча Дображанська любила «iдiота» тодi, коли, на ii переконання, й сама була «iдiоткою», не було нiчого протиприродного в тому, що Катя сказала:

– Ідiть геть! Та як ви насмiлилися?! Вести розслiдування за нашою спиною… Звикли мати ii за дурепу, студенточку, звикли дивитися на неi згори вниз i не можете змиритися тепер, що Маша стала вашою начальницею.

Так ось, заткнiть своi комплекси далi, нiж бачите. Маша – моя!!! Лише спробуйте комусь сказати про ваш жалюгiдний кристал! Лише спробуйте бодай щось кавкнути на вашому Судi! Я вас… – Рука Дображанськоi стислася в кулак.

Васин торс перехилився в поясному поклонi:

– Перепрошую, Ясна Панi, винна! Ви – Киевиця. Я зроблю все, що ви скажете. Але ви мали знати…

– Ви маете рацiю, – пом'якшала Катерина. – Я повинна була знати.