Постріл в Опері

Добре, що ви сказали це саме менi. А з чого, власне, складаеться ваше пророцтво про Трьох?…

– Мамо… – Маша випустила Книгу з рук. Страх поповз по шлунку холодним, лоскотним струменем. – Боже! Ми дурепи! Й Вася теж… – Вона захлинулася вiдчаем, що накотився на неi.

– Наша Вася? Василиса Премудра? – вiдреагував ii одногрупник.

Маша безнадiйно оцiнила Терези. І рiзко скинула зi стола конспекти й шпори.

– Ти теж знаеш, хто я! – сказала вона.

Вiн кивнув.

Вiн i без того знав майже все. І вона розповiла йому решту.

– …у нас можуть забрати нашу владу. Але це неважливо. Я лише тепер зрозумiла: якщо Терези похилилися так сильно, на Мiсто чекае щось жахливе! Не на нас Трьох – на Киiв. А ми, егоiстки, подумали про себе… Мiсто може загинути!

– Тодi чому ти сидиш тут i зубриш бiлети? – резонно запитав Мирослав.

– Тому що я не знаю, що робити, – чесно сказала вона. – Куди бiгти? Кого рятувати? Що це «щось»? Жодних зачiпок.

– У вас безлiч фактiв.

– І що ми маемо в результатi? – похмуро сказала Маша.

 – Дочка Килини оголосила нам вiйну. Червоний вогонь вказав на Анну Голенко, переконану, що Ахматова вивезла з Киева Лiру й тому в нас нема лiтератури. У мене нема вiдьмацького корiння. У Дашi теж – по мамi. Вона збиралася заiхати до батька. Катя обiцяла провiдати своiх родичiв.

– Стривай. – Мир пройшовся кiмнатою. Кицьок не було. У Вежi панувала тиша. – У вас е нерозкрита справа Анни Ахматовоi.

– Нi, – вiдмовилася Маша вiд розкриття справи тiеi, що повiсилася через Горенко – Голенко.

 – Даша мае рацiю. Неважливо, чи знайшла Ахматова Лiру. Важливо, що проблема величi мiсцевоi лiтератури – не та проблема, завдяки якiй нам продовжать владу на рiк. Отже, рятувати лiтературу безглуздо. Залишаеться рятувати самих себе.

– А якщо Ахматова – чорнокнижниця, вiдьма, чаклунка? Якщо справа не в лiтературi?

– А в чому? Вона ж збрехала про Купала. Й про Чингiсхана. Вона все брехала. Вона народилася 23 червня!

– Саме 23 червня Купала вiдзначають веди.

Ти не знала? – Мир теж був iсториком. – Купала – свято лiтнього сонцестояння. А до 7 липня день коротшае. Найдовший день на рiк – 23-го. Звiдси й рiзночитання.

– І що з того? – вперлася Ковальова. – Чи мало в Киевi вiдьом… Ахматова ж не наша бабуся.

– А якщо вона твоя бабуся? – висловив смiливу думку Красавицький.

– Ахматова – моя бабуся? – Маша аж розсмiялася вiд смiливостi його думок.

– А звiдки ти знаеш? – Вiн сiв до ii нiг.